УДК 122+37.06(477)

Порало Іван Володимирович, аспірант Інститут вищої освіти НАПН України

Зворотні зв’язки як негентропія системи освіти України

У досліджені актуалізована проблема розвитку зворотних зв’язків у системі освіти України як явища негентропії. Розглянута проблема побудови нової системи виробництва, комунікації відображення рефлексій освітньої діяльності для оптимізації управління і виробництва вітчизняного інтелектуального ресурсу.

Ключові слова: освіта, система освіти, філософія освіти, зворотні зв’язки, ентропія, негентропія

В исследовании актуализирована проблема развития обратных связей в системе образования Украины как явления негэнтропии. Рассмотрена проблема построения новой системы производства, коммуникации отражения рефлексий образовательной деятельности для оптимизации управления и производства отечественного интеллектуального ресурса.

Ключевые слова: образование, система образования, философия образования, обратные связи, энтропия, негэнтропия

С. 353

The study updated the issue of backward linkages in the education system of Ukraine as a phenomenon of negative entropy. The problem of constructing a new system of production, communication, reflection reflections of educational activities to optimize the management and production of domestic intellectual resources.

Key words: education, education, philosophy of education, feedback, entropy, negentropy

 Етап розвитку на якому перебуває українська освіта у сучасних реаліях, цілком можна назвати перехідним і одночасно вирішальним. Вітчизняна освіта переживає складні і глибинні структурні трансформації у переході від лінійності до нелінійності, від інформатизації до інформаціоналізму, від емпіричного до системологічного (формалізованого) світогляду нової онтологічної дійсності. Цей процес спонукає вітчизняну філософію освіти переосмислювати новітні світові тенденції, які домінують і диктують умови у новому часі, а також осмислювати сутність тих нових освітніх парадигм, які виникли як наслідок, детермінації в освітній самоорганізуючій системі.

 Сучасний рівень організації (прогресу) українського і світового суспільства, що формує нові умови існування і розвитку освітньої сфери, формулює і впроваджує новостворені «закони» буття. Їх об’єктивне розуміння стало пріоритетним для сучасної філософії освіти, яка намагається осмислити діючу модель розвитку цілого, з притаманними йому пріоритетами, потребами, перспективами та інше. Проблеми, які виникають у ході фахових досліджень детерміновані тим, що новий інформаційний світ нелінійний, полісемічний і для пізнання своєї оновленої сутності вимагає відповідного за рівнем організації наукового підходу адекватного сучасній онтологічній дійсності. (С. 354)

На нашу думку, з точки зору кібернетики, синергетики, системології та теорії інформації, сучасні філософські, педагогічні та інші науки у процесі загального і автономного дослідницького осмислення якісного розвитку освіти динамічно нарощують ентропію (дезорганізацію), тобто системну організаційну деструктивність, яка виражається у таких рефлексіях, як:

- низький рівень організації системи (дефіцит спеціальної інформації, суб’єктивні висновки, емпірично основана аргументація, еклектичні умовиводи управлінського апарату системи тощо);

- помилковість управлінських «команд» (відсутність загального розуміння нової дійсності, її пріоритетів, потенціалу, потреб, перспектив, вірогідності подальшого розвитку (біфуркації) тощо);

- полісемія концепцій і суб’єктивізація бачення напрямку розвитку сфери, яка примножує діалектичну боротьбу наукових концептів, світоглядів ігноруючи генералізацію, інтерсуб’єктивність бачень подальших шляхів розвитку.

- деструктуризація системи освіти як праксеологічна проблема (системно не обґрунтований розвиток освітньої мережі, впровадження чужих (сторонніх) освітніх моделей не адаптованих під національну ідентичність, відсутність оптимального механізму виробництва інтелектуального ресурсу тощо).

         З цього приводу ми вбачаємо, що актуальним для сучасного етапу трансформації освітньої системи та її подальшого якісного розвитку є дослідження проблеми зниження рівня ентропії в процесах управлінні та самоорганізації системи освіти шляхом оптимізації роботи механізму зворотних зв’язків.

Отже, метою дослідження являється: 1. Оцінка якості та потенціалу існуючих зворотних зв’язків у системі освіти як засобу негентропії (організації) в інформаційних відносинах; 2. Праксеологічний аналіз (С. 355) аутопоетичної ролі вітчизняної освіти у сучасному інформаціоналізованому суспільстві (аутопоетичні системи: «Системи, які визначаються як мережі виробництва компонентів, які рекурсивно, через свої інтеракції, генерують та реалізують мережу, яка їх виробляє...» [8; с.21]); 3. Характеристика феномену невизначеності соціальних інтеракцій як джерела ентропії у соціальній надсистемі. Завданням дослідження виступає рефлексійна аргументація, обґрунтування та візуалізація об’єктивної потреби у системі централізованого управління інформацією та інформаційними відносинами в Україні як адекватного засобу виробництва вітчизняного інтелектуального ресурсу.

Проблема зниження рівня ентропії у системі освіти залишається актуальною вже на протязі тривалого часу. Її дослідження було започатковано зарубіжними науковцями, оскільки темпи соціального розвитку їх країн (ЄС, США, Японія) значно випереджають українські. На сьогоднішній день проблема ентропії в освіті стала для України відчутною реальністю, яка знищує попередні здобутки сфери і разом з тим аутопоетичну роль освіти у системі-держава органічно перетворює в ентропію значно більшого масштабу, тобто в культурну, економічну, соціальну тощо.

Ентропію як кібернетичне, системологічне явище в основному досліджували рефлексійно у різноманітних практиках, з причини її детермінованості, що відображається як результат (наслідок). Поряд з дослідженням ентропії широкого значення набуває вивчення її діалектичної протилежності – негентропії з складовими і методологією. Серед фахівців, які зробили вагомий вклад у концептуалізацію проблеми та її практично-теоретичної розбудови, слід виділити Н. Вінера, К. Шенона, І. Пригожина, Р. Абдєєва, А. Урсула та ін. Роботи цих науковців сформулювали загальний світогляд на проблему ентропії та її протилежність у кібернетичних системах. Зокрема у дослідницькому (С. 356) контексті феномену ентропії, ними було закладено вагоме наукове підґрунтя розуміння сутності самоорганізації, саморозвитку систем.

Серед вітчизняних філософів освіти слід виділити науковців Інституту вищої освіти НАПН України та інших галузевих фахівців теоретиків і практиків, які досліджують проблеми сучасної української освіти як прояв, відображення ентропії у системі освіти та негентропію як засоби розвитку сфери.

         Підхід, який було нами обрано у досліджені освітньої проблематики дозволяє оминути деталізацію освітньої практики з виділенням і дослідженням окремих проблем, а навпаки – генералізувати і представити їх (проблеми) як ціле, тобто тенденції (тренди), поведінку системи. У результаті, освітня проблематика у рамках нашого дослідження визначається як ентропія, а засоби (методи), що направлені на розв’язання тієї чи іншої конкретної проблеми формалізована у негентропію. Такий підхід у дослідженні шляхів якісної трансформації української освіти належить до новаційних і дозволяє розглянути функціонування системи освіти з іншої точки зору.

Ентропія. Проблема сучасної вітчизняної освіти виражається у динамічно зростаючій кількості ентропії. Стверджуючи, ми апелюємо до рефлексій проблеми, що відображаються у соціальному, економічному, науковому житті України і які уособлюють зазначене явище хаосу. Якщо ентропія індивідуального пізнання, як правило, виступає проблемою суб’єкта пізнання, то ентропія складної самоорганізуючої системи, - це проблема всіх її складових і її масштаби встановлюються виробничою потужністю системи.

Беручи до уваги аутопоетичну сутність освіти, проблема детерміновано поширюється на всі сфери соціального життя і діяльності. У такому випадку, збільшення рівня ентропії зводить позитивний очікуваний ефект від засобів стимулювання, підтримки розвитку системи до значення (С. 357) наближеного до нуля. Таким чином, враховуючи діалектичні зв’язки між освітою та суспільством (державою), через аутопоетичність освіти (взаємозалежність), вивчаючи рефлексії ентропії у самоорганізуючих системах як освіта, ми прийшли до висновків (синтезу): визначена проблема виходить за межі традиційного філософсько-освітнього дослідження і потребує розгляду та переосмислення на новому міждисциплінарному рівні.

Проблему слід розглядати у найбільш властивих для неї дослідницьких площинах, тобто з залученням кібернетики, синергетики, системології і їх методологічного апарату. Такий науково-дослідний підхід обґрунтовано по-перше, тим, що освіта – це інформаційна (кібернетична) та самоорганізуюча, саморозвиваюча система, яка не існує абстрактно і ізольовано. Освіта відкрита, динамічна, соціально активна організація, що екстраполює соціальні досягнення в інформаційно-формалізованому вигляді у навчальні, пізнавальні, виховні практики. По-друге, проблему ентропію в освітній системі слід вивчати за допомогою гештальт-підходу (у цілому, як цілісність), що дозволить прослідкувати її зовнішні зв’язки, тобто каузальність.

Слід зазначити, що ентропія – це результат, явище. В онтологічному сенсі вона здатна лише відображатись, тобто виступає наслідком, причиною, проблемою певної системи, яку можливо прослідкувати (виявити) за допомогою: рефлексії (практики) як слідства, схематизації структури (візуалізація), аналогії (екстраполяція, компаративний аналіз), кореляції (системологічно). Розглянемо сутність ентропії в освіті, а також прослідуємо її детермінанти.

В освітніх практиках ентропія нарощується через вплив на систему зовнішніх і внутрішніх чинників. Їх активна присутність у структурі системи освіти пов’язана: з квазікомандами центру управління, з дефіцитом ціннісної інформації, з обмеженістю ресурсної бази, з (С. 358) деструктивними явищами у будові системи, з ізольованістю освіти від джерел споживання інтелектуальних ресурсів (підприємств, компаній, виробництв) тощо. Також ми вбачаємо, що умови, які започаткували приріст ентропії в українській освітній сфері склались у період збільшення дистанції між темпами розвитку суспільства і освіти, яку спричинив перехід країни до національної автономії.

Ентропія це умовно негативне явище, що відображає деструкцію, хаос системи. Мінімальна ентропія - це абсолютизація організаційної моделі, а максимальна, відповідно – її знищення. В освіті, зростання ентропії характеризуються виникненням кризи (інваріантність, незатребуваність соціальними інститутами тощо) або докризовим станом, тобто втратою сферою власної виробничої потужності, обсягів, якостей та інше. Виводячи проблему з дослідницької формалізації для системи-держави ентропія в освітній сфері означає втрату існуючих та потенційних економічних, соціальних засобів і ресурсів (добробуту, майбутнього), відновлення яких вимірюється людським життям.

Негентропія. Зворотною ентропією є негентропія. У результаті боротьби цих протилежностей відбувається динаміка якісних трансформацій структури системи. Ці поняття мають прямий діалектичний взаємозв’язок [1; с.103]. Для системи, ентропія і негентропія уособлюють процес внутрішнього руху, «життя» (речовина, енергія, інформація), у результаті якого система існує як цілісність і здатна до якісних перетворень. Отже, розглянемо феномен негентропії як складову функціонування системи.

Зазначена категорія за способом вираження, проявом, семантикою достатньо полісемічна, як і її протилежність. Вона емпірично невідчутна, проявляється детерміновано і рефлексійно. Негентропія виникає як наслідок (кореляційно) зовнішнього втручання у систему, переважно, значно більшої за потенціалом і ступеням самоорганізації системи. У (С. 359) теоретичному сенсі негентропія характеризується як порядок (організація), який з точки зору кібернетики називають інформацією [3; с.49], [2; с.31], а з синергетичної – стабілізацією [7; с.161], або негентропією відображення [4; с.1]. Її завданням є виведення системи зі стану нерівноваги, тобто зміна низхідного розвитку на висхідний. Іншими словами, категорія «негентропія» відвертає розпад системи, знижуючи потенціал дії тих причин, які спричинили зростання ентропії.

В освітній практиці негентропія утворюється під впливом двох чинників: втручання людини (штучне), самоорганізація (природно) і відповідно відображується: кібернетично (управління), праксеологічно (оптимізація), рефлексійно (корекція) тощо. Інтенсивність впливу та рівень внутрішньої організації кожного з чинників визначає саму якість негентропії і її детермінанти. При цьому слід звернути увагу на уміння ефективно впливати на системне явище (управляти інформацією, знижувати невизначеність), що дозволяє отримувати від системи максимально задовільний результат (продукт), тобто оптимізувати її аутопоетичну функцію.

Наукові дослідження в області філософії освіти здебільшого орієнтовані на вивчення конкретних проблем галузі з залученням класичного методологічного апарату. Отримані результати впроваджуються в експериментальні та фундаментальні практики і на базі яких відбувається корекція, регулювання, управління сферою і її окремими процесами. Але на сьогоднішній день більш актуальним стає вивчення систем у цілому, тобто застосування у дослідженнях гештальт-підходу, що розуміється, як формулювання дослідницьких підходів та побудови наукового світогляду об’єктивно. Тенденція відходу від конкретного та переходу до загального дає можливість досліджувати макрооб’єкти, відстежуючи та вивчаючи їх міжсистемні зв’язки, процеси кореляції, біфуркації. (С. 360)

Серед філософів освіти вживаність понять «ентропія» та «негентропія» не лише не популяризоване, воно ігнорується. Можливо припустити, що їх аксіологічне значення та семантичний конструкт, ще не достатньо осмислені, хоча філософське дослідження освітньої проблематики, на нашу думку вже давно потребує узагальнення, цілісного бачення динаміки розвитку сфери. Ігнорування цих кібернетичних, синергетичних категорій у побудові наукових досліджень обмежує його результати і як наслідок отримані висновки (синтези) відображають проблему, і запропоновані до її розв’язання проблеми підходи, лише частково. Зрозуміло, що подальше використання отриманих результатів як дослідницької бази (здобутків) на кінцевій стадії не дозволять отримати об’єктивних висновків і нові результати будуть помилковими, що знову призведе до зростання ентропії в аутопоетичних зв’язках (зворотних зв’язках): «Якщо зробити помилку у певному розрахунку, то від цього зіпсуються результати всіх інших умовизначень, оскільки до них входять ці розрахунки» [5; с.23].

Отже, негентропія в освітній системі – це присутність в ній організації, упорядкованості, яка виражається у засобах, методах, в управлінні її елементами та зв’язками між ними. Досліджуючи присутність негентропії у вітчизняній сфері вищої освіти, ми визначили такі її прояви, як: корегування законодавчої бази; скорочення кількості (надлишок) приватних освітніх закладів; боротьба зі студентським плагіатом; налагодження зв’язків з суб’єктами практичної діяльності; впровадження у програми, курси навчання інформаційних технологій; виявлення нових проявів ентропії та інше.

Динаміка вираження негентропійних процесів у системі навчання на сьогоднішній день цілком задовільна, але така характеристика може відповідати дійсності за умови абстрагованого її огляду і оцінці. Проводячи компаративний аналіз здобутків сфери і сучасних потреб (С. 361) системи-держави, наявні обсяги негентропії або перспективи її виникнення стають фактично непомітними, оскільки наслідки утвореної ентропії спричинили гостру кризу, тобто спровокували новий несприятливий процес біфуркації: «Якщо у системі загальмовані зворотні зв’язки або в управляючій ланці виникають збої, то відхилення може швидко досягти критичного значення та перевищити його. Тоді управляюча ланка вже не зможе повернути систему у попередній стан стійкості»  [1; с.226].

Зворотні зв’язки. Серед «носіїв» негентропії у системі освіти, на нашу думку, слід виділити такі, як: зворотні зв’язки, управління, випереджуюче відображення [9; c.165], міжсистемні зв’язки, необмежені ресурси. Зворотні зв’язки виступаючи окремою категорією одночасно присутні у кожній іншій. Найбільше значення зворотні зв’язки мають для процесів управління, випереджаючого відображення і міжсистемних зв’язків. В управлінні, прийняті рішень (випереджуюче управління) зворотні зв’язки виконують роль навігатора, який на основі рефлексій, детермінант, досвіду, інформації координує управління (команди) під потреби або задачі, вимоги.

Феномен зворотних зв’язків достатньо широко і комплексно досліджувався та висвітлювався у роботах провідних науковців світу, України і Росії на протязі другої половини минулого століття. На сьогоднішній день у науці як і поняття так і процеси, зворотні зв’язки посідають вагоме місце в управління інформаційними системами та у процесах регулювання інформаційних відносин. Концептуалізація зворотних зв’язків дозволила відкрити праксеологічний аспект управління, що з одного боку дало можливість визначити та використати існуючий потенціал процесу управління, а з іншого, - максимально швидко і точно досягати управлінню поставленої мети. Ці завдання були покладені на нову науку кібернетику [6; с.36], об’єктом дослідження якої стали інформація і управління. (С. 362)

За словами Н. Вінера: «Управління машиною на основі дійсного виконання нею наказів, а не очікуваного їх виконання називається зворотним зв’язком» [3; с.40]. Спрошуючи наукове тлумачення поняття, з точки зору кібернетики, зворотні зв’язки – це процес використання: результату управління (продукт виробництва системи, стан до якого дійшла система), наслідків звернення (комунікативний процес) для формулювання наступного етапу управління, звернення, тобто отримання інформації про наслідок минулої практики для реалізації нової. У співвідношенні, зворотні зв’язки і інформація утворюють аксіологічний комунікативний процес, який являє собою міст передачі спеціальної інформації з кінця на початок, що відображає якісно змінену через призми, фільтри, механізми системи команду (семантичну конструкцію) з метою кінцевого отримання заздалегідь задуманого результату (сутність випереджає існування), предмета, властивість, знання тощо.

Зворотні зв’язки - це інформація, що безпосередньо відображає результат детермінації. Але від інформації як такої відрізняється своєю цілеспрямованістю, тобто інформація про одержаний результат стає зворотним зв’язком лише тоді, коли вона комунікативно на семантичному рівні об’єднує кінець з початком і не обов’язково в межах однієї системи. Вони характеризуються своєю семантичною повнотою, різноманітністю, новизною, корисністю, точністю та ін. Існують об’єктивно і суб’єктивно, мають природне і штучне походження. Також у рамках системи вони знижують невизначеність, зменшують вірогідність, у кібернетичному сенсі скорочують час на оптимізацію управління і отримання кінцевого продукту, а у філософському сенсі – уособлюють пізнання.

Існують тісні взаємини між зворотними зв’язками, інформацією та процесом відображення концептуалізованому у відповідній теорії. Вони дозволили сформулювати плюралістичне розуміння зворотних зв’язків і тим самим когерентно його генералізувати з різноманітними науками (С. 363) (синергетика, системологія, системотехніка, філософія). Р. Абдєєв у контексті дослідження феномену самоорганізації, самоуправління розглядає універсальність відображення, яке однаково існує у живій і неживій природі: «Під відображенням розуміється властивість матеріальних систем у процесі взаємодії фіксувати та зберігати у своїй структурі відбитки впливу іншої системи та накопичувати їх» [1; с.149]. У неживій природі існують процеси самоорганізації, які можливі і детерміновані зворотними зв’язками: «На цьому рівні відображення відома поява негентропійних тенденцій у вигляді авторегуляції» [1; с.149]. У живій природі, зворотні зв’язки виступають інтелектуальним засобом самозахисту (випереджуюче відображення), що базується на отриманому досвіді у результаті пізнавальної діяльності: «На рівні живого відображення протидіючому середовищу у співвідношенні з оборонними реакціями переростає у зворотній зв’язок» [1; с.152].

У сучасних соціальних (інформаційних) системах концептуальні здобутки в області Теорії відображення органічно адаптовані під сучасні наукові тенденції (міждисциплінарні науки). У побудові шляхів розв’язання нелінійних проблем використання методології, концепцій лише однієї науки призведе до новоутворення у дослідженнях нової ентропії. Сама сутність нелінійності вимагає генералізованого підходу, коли проблема досліджується неоднозначно. У вивчені і розв’язані проблеми якісного розвитку освіти, що є тотожною проблемі зниження рівня ентропії в освітній системі аксіологічне значення для нас мають зворотні зв’язки з точки зору кібернетики, відображення, синергетики, системології.

На сьогоднішній день криза вітчизняної освіти динамічно поглинає сферу примножуючи в ній ентропію на всіх організаційних рівнях. Достатньо звернути увагу та такі соціальні рефлексії, як: стан освітньої підготовки абітурієнтів, культурна бідність молоді, втрата соціальних і (С. 364) життєвих цінностей, фаховий рівень випускників вузів, професіональний рівень викладачів, якими здебільшого стають вчорашні випускники тощо. Всі ці фактори розпорошують виробничий потенціал системи освіти і тим більше системи-держава. З цього приводу дослідження зворотних зв’язків у системі освіти як негентропії набуває широкого значення і виступає життєвою необхідністю.

Взаємозалежність освіти з її наслідками, - це складне діалектичне явище з вагомими ознаками самоорганізації. Розуміння освіти виходить за межі сприйняття її лише як виробничої системи, оскільки вона самоорганізується (управління і його реалізація). Іншими словами, система-освіта виступає і центром управління промислового комплексу виробництва інтелектуального ресурсу і самим виробництвом одночасно. Наявність зворотних зв’язків відображає якість, швидкість, помилки, недоліки виробництва і дозволяють їх змінити, відкоригувати або знешкодити. Все це відображає сутність освіти як аутопоезису соціальної системи (система-держава), яка закладає фундамент соціального національного майбутнього.

Аналізуючи структуру зворотних зв’язків вітчизняної системи освіти, ми прийшли до висновків: існуюча система комунікації між виробництвом (освіта) та споживання продукту (використання інтелектуального ресурсу) надзвичайно слабка. Обсяги, семантика (змістовна кількість), кількість циклів інформації не здатні забезпечити ефективність освітнього виробництва. Пі

Підготовка інтелектуального ресурсу відбувається приблизно орієнтовано до поставлених потреб, а рівень підготовки (кількість засвоєної фахової інформації) достатньо низький. Тобто, потенціал зворотних зв’язків в українській системі освіти та центрі управління освітою (уряд) не використовується. Незначний відсоток інформації який забезпечує процеси управління, координації, планування і виробництва дає лише уявне представлення того, який вектор (С. 365) необхідно вибирати або які потреби дійсно існують. Слід відмітити, що українська освіта існує фактично завдяки тим зворотним зв’язкам, які суб’єкти освіти (педагоги, філософи освіти) отримають (знання, світогляд) у результаті самоосвіти та власного соціального досвіду і екстраполюють у педагогічну практику.

Аксіологічне значення зворотних зв’язків у пошуку шляхів, засобів, концептів якісного розвитку освіти в основному являє собою їх потенціал. Наше твердження базується на самому феномені зворотних зв’язків, дослідження якого, з одного боку концептуалізувало це явище, а з іншого, - дало можливість зрозуміти природу їх виникнення.

 Отже, зворотні зв’язки існували завжди незалежно від суб’єкта та його природи (жива, нежива), виконуючи роль чинника саморозвитку (еволюції, трансформації) матерії. Після появи людини як складної саморозвиваючої системи та зародженню соціальної інформації у результаті її інтелектуальної еволюції. На певному етапі свого розумового становлення люди звернули увагу на зворотні зв’язки, як на відображення матерії та навколишні процеси  (рефлексії, аналоги, попередній досвід, детермінанти, явища). Завдяки своїм інтелектуальним можливостям люди зуміли перейти до автономної самоорганізації в основі якої стало пізнання, накопичення досвіду, пам’ять, спостереження тощо. Вміння вибирати у навколишньому середовищі актуальне, користуватись своїм попереднім досвідом, планувати, прогнозувати (випереджуюче відображення) започаткувало штучно створені сучасні (соціально-інформаційні, кібернетичні) зворотні зв’язки [1; с.147-159].

Беручи до уваги надзвичайну цінність їх потенціалу у розвитку української освіти, ми виявляємо нову малодосліджену проблему каузальності освітньої інволюції. На сьогоднішній день вивчення та глибинне дослідження феномену потенціалу зворотних зв’язків як складової інформаційних відносин необхідно розглядати на загальному (С. 366) науковому рівні. Ця потреба диктована часом і тими процесами, які це час уособлюють.