 |
|
Скачать
УДК 122+ 316.42+378(477) І.В. Порало Аспірант Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України
СПІВВІДНОШЕННЯ ЗНАННЯ І СТОХАСТИЧНОСТІ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРОГРЕСІ
І.В. Порало «Співвідношення знання і стохастичності у соціальному прогресі». Досліджено проблему уніфікації дефініцій «інформація» та її рефлексії у соціальному прогресі. Концептуалізовано феномен стохастичності соціального прогресу як причини освітньої перманентності, що виникає у результаті нерозуміння феномену і соціальних функцій інформації. Ключові слова: знання, феномен інформації, інформація, освіта, соціальний прогрес. Порало И.В. «Соотношение знания и стохастичности в социальном прогрессе». Исследовано проблему унификации дефиниций «информация» и ее рефлексии в социальном прогрессе. Концептуализировано феномен стохастичности социального прогресса как причины образовательной перманентности, возникающий в результате непонимания феномена и социальных функций информации. Ключевые слова: Знание, феномен информации, информация, образование, социальный прогресс Poralo I.V. «Value knowledge and stochasticity in the social progress». Investigated the problem of harmonization of definitions of "information" and its reflection in the social progress. С. 319 Kontseptualizuetsya stochasticity phenomenon of social progress as the cause of education permanency resulting from misunderstanding of the phenomenon and the social functions of the information. Keywords: Knowledge, the phenomenon of information, information, education, social progress На сучасному етапі соціального розвитку набуває актуальності проблема полісемії дефініцій «інформація», яка в основному полягає у нерозумінні функцій інформації в інформаційноцентричному суспільстві. Як зазначив В. Колмаков, «проблема уточнення змісту поняття «інформація», еклектичність та безсистемність, що виникли з причини некоректного застосування даного поняття, призводять до збільшення доволі небезпечних протиріч у системі філософських уявлень, які відображають феномен інформації» [3, 9]. З цього приводу виникає похідна проблема елементарного незнання причини соціального (інтелектуального колективного та індивідуального) розвитку на алгоритмічному рівні, якою є інформація, інфоканали або медіатизація (за словами А. Ракітова, «медіатизація являє собою підпроцес інформатизації, призначення якого полягає у створенні та розповсюдженні новітніх систем колективного і особистого зв’язку, що забезпечує в кінцевому рахунку доступ будь-якого індивіда до всіх джерел інформації, до всіх рівнів особистісного, міжособистісного і групового спілкування» [8, 35]) та процес творення інформації (знання). Це негативне явище ми пов’язуємо із загальною тенденцією падіння соціально-організаційного рівня в Україні, тобто з проблемою стохастичності державного розвитку. У системологічній формалізації нерозуміння «місії» інформації (інтелектуального ресурсу, знання) у новому часі або недооцінка її потенціалу (що характерно для України) призводить до дезорганізації соціальної, економічної, політичної, виробничої систем. За словами Ф. Уебстера, «низка авторитетних авторів – від Роберта Райха і Пітера Дракера до Мануеля Кастельса – вважають, що рушійною силою сучасної економіки є люди, головна здатність яких полягає у використанні інформації» [11, 22]. На даному етапі розвитку інформаційних відносин дискурс щодо уніфікації полісемії поняття вийшов за межі теоретичного осмислення і отримав прикладний характер. Проблема полісемії була сформульована нами у результаті дослідження феноменів інформації та інформаційних відносин. Зокрема, проведений на міждисциплінарному рівні компаративний аналіз базових С. 320 дефініцій та сучасних наукових концептів (у сфері синергетики, кібернетики, системології, філософії тощо) дозволили встановити корелятивний зв’язок між соціальним прогресом і його особливими чинниками (новоутворена інформація і її апробація). У такому разі адекватне розуміння сутності інформації відповідно до її сучасного наукового тлумачення і прикладного застосування є першим кроком до зміни застарілого мислення. Фундаторами нової концептуальної парадигми, в якій роль, місце і значення інформації реконструйоване, були фахівці в галузі математики, фізики, техніки і хімії. Такими чином, нова наукова теорія виникла не в гуманітарних традиціях, а навпаки – вона несе прагматичний, раціональний характер. З цього приводу, розвинена у досліджені проблема виступає не лише авторською гіпотезою або застереженням. Ми актуалізуємо її латентний стан, рефлексії від якої створюють і примножують соціальну, управлінську ентропію посилюючи ефект інформаційної кризи, а відповідно і інволюцію українського суспільства. Зазначена проблема має широкий резонанс у процесах інтелектуального виробництва (освіта, наукове і фахове знання) і охоплює всю проблематику управління інформацією: проблему інформаційної кризи; проблему нарощування та завантаження каналів комунікації інформаційним шумом; проблему нерозумінні істинних джерел галузевого та соціального прогресу; проблему апробації інформації як процесу популяризації інтелектуальних здобутків; проблему релятивності як ентропію колективного мислення та інтелектуальної генералізації тощо. Але, беручи до уваги масштаби досліджуваної проблеми, ми зупинимось лише на деяких її аспектах, які дозволять розкрити новий смисл інформації у контексті філософії освіти як аутопоезису (власне виробництво продукту необхідного для власного існування, функціонування або виробництво національного інтелектуального ресурсу) українського соціуму, а отже метою дослідження є актуалізація значення сучасної дефініції понятійного конструкту «інформація» як засобу розв’язання проблеми невизначеності, вірогіднісності соціального розвитку шляхом переосмислення ролі й значення інформації як різноманіття. С. 321 У досліджені ми спираємось на праці провідних науковців світу, України і Росії, які заклали основи дослідження феномену інформації і зуміли його реконструювати відповідно до сучасних соціальних процесів. Історія і концептуалізація поняття та його сучасні інтерпретації. Поняття «інформація» бере свій початок з античної доби – зокрема, у філософських пошуках стародавніх мислителів. Переосмислюючи вчення Платона про ідеї (ейдоси) ми прийшли до висновку, що першим концептуальним підходом у феноменологічному визначені інформації як ідеї (світ ідей) слід вважати Платона. Цей мислитель намагався шляхом поділу предметів на матерію (оболонку) і чисту ідею (сутність) довести існування емпірично невідчутного, абсолютного явища, першооснови світу – чисту ідею, тобто у сучасному розумінні – інформацію, апелюючи при цьому до власних спостережень, в яких руйнація визначається прерогативою матерії, а вічність співвідноситься з чистою ідеєю, Абсолютом. Подальша критика платонівський вчень про чисті ідеї з боку Аристотеля, на нашу думку, зупинила розробку теорії, визнавши її хибною та непотрібною. Іншими словами, первина концепція щодо вивчення феномену інформації була лише ідейно започаткованою, але не доведеною до рівня категорії. Натомість відбулась спроба відійти від емпіричної очевидності світу, його еклектичної догматичності, або збагнути, що існує щось інше, значно більше (за потенціалом) за матерію. Вагомий внесок у становлення понятійного концепту інформації було зроблено схоластикою. Ця філософія, апелюючи до божественного одкровення, виділяла і доводила існування в особі Бога і його «слова», потенціал інформації (всемогутність), одночасно визначаючи знання і можливість його отримання у результаті пізнання як божественний дар, тобто не через чуттєвий досвід або експеримент і дослідження, а комунікативно, окремо від матерії (трансцендентально). А отже, відокремлення мислення, знання, одкровення від матерії сформулювало розуміння їх дуалістичної природи, того, що емпірично відчутне і те, що трансцендентальне (Бог). У такому разі схоластична філософія у контексті віросповідання та обґрунтування істини існування Бога корелятивно породжує інформацію як С. 322 нематеріальне, комунікативне, біполярне (по відношенню до матерії) явище. Іншим і більш ілюстративним внеском схоластики у побудову майбутньої теорії інформації стали такі напрями, як номіналізм та реалізм, у центрі яких були універсалії. Сам факт розвитку дискурсу навколо існування або неіснування універсалій свідчить про зрілість середньовічного мислення і свідоме розуміння феномену інформації у межах адекватного для тих часів пізнання. Узагальнюючи історію концептуалізації цього поняття, можна сказати, що античний, середньовічний, просвітницький світи звели поняття до його сучасної поширеної формалізації, тобто до відомостей, роз’яснень, ознайомлення. Така дефініція виявилась найбільш тривалою і на сучасному етапі найбільш поширеною на рівні буденної свідомості. Як зазначив А. Урсул, «походження слова «інформація» пов’язане з повідомленням, відомостями, обізнаністю. Таке значення слова «інформація» протрималось досить довго, приблизно до середини ХХ століття» [10, 6]. Повноцінне становлення поняття відбулось лише тоді, коли феномен інформації був обраний об’єктом філософського дослідження. На цьому етапі пізнання сутності інформації були сформульовані різноманітні концепти і школи. По-перше, інформація стала філософською категорією і атрибутом матерії, який існує поряд з рухом, часом тощо. По-друге, до категорії інформації стало можливим звести все (енергію, ДНК, детермінацію), тобто поняття втратило обмежувальні рамки і перетворилось в абсолютну універсалію. По-третє, така розробка семантичного конструкту поняття сприяла його подальшому розвитку, особливо під впливом технічного та соціального прогресу. По-четверте, інформацію було пов’язано з відображенням матерії. Але згодом ця теорія була визнана суб’єктивною, а отже, вона не могла претендувати на статус наукової теорії інформації. Хоча сам феномен співвідношення відображення та інформації залишається популярним і навіть корелюється з новими науковими підходами: «Найбільш поширеним (і значущим для філософії) є розуміння інформації як С. 323 відображаючої різноманітності, яка була введена А.Д. Урсулом (1973)» [1, 160]. Паралельно з цим поняття «інформація» стало ключовим для нової науки – кібернетики, в основу якої покладено використання і дослідження потенціалу інформації у процесах управління. Також слід відмітити, що найбільшим здобутком кібернетики та її заслугою стало використання інформації у новому для суспільства напрямку: «Кібернетика науково обґрунтувала єдність процесів управління та зв’язків у живій природі, техніці, суспільстві і мислені» [1, 47]. Завдяки кібернетиці суспільство зуміло практично використати один з аспектів потенціалу інформації (мається на увазі управління як засіб дистанційного досягнення результату) і, в такий спосіб на свідомих засадах започаткувало нову організаційну модель свого буття – тобто інформаційне суспільство, суспільство знань, інформаційноцентризм [5, 36]. Істотним для концептуальної розробки понятійного конструкту після появи кібернетики та синергетики був дискурс щодо природи інформації, викликаний численними обговореннями і науковими обґрунтуваннями феномену. У свою чергу це призвело до виникнення двох протилежних шкіл: «атрибутистів» і «функціоналістів» (визнання існування інформації у живій та неживій природі). З точки зору атрибутивної теорії, інформація розглядається як властивість всіх матеріальних об’єктів (атрибут матерії). Визнання інформації атрибутом призвело до окремого вивчення додаткового аспекту матерії, її сутності, каузальності, корисності та потенціалу. Це посприяло відкриттю нових дослідницьких горизонтів для існуючих і новоутворених міждисциплінарних наук. Відповідно до теорії функціоналістів, інформація визначається як обмін потенціалами у структурі функціонування самоорганізуючих систем. До того ж, на думку науковців-функціоналістів – зокрема, Д. Дубровського, розвиток самоорганізованих систем розглядається у відриві від їхнього генезису (еволюції) з порушенням принципу історизму [1, 160-161]. На сучасному етапі дослідження феномену постановка питання про першість однієї з теорій втратила сенс. З цього приводу академік Е.В. Євреінов зазначив: «Інформація як С. 324 наукова категорія введена у якості первинного поняття, яке поряд з поняттями «матерія» і «енергія» не підлягають визначенню. Дивовижна властивість інформації не зменшується від того, що її споживають, а навпаки «розмножується» і при цьому поняття не отримало чіткого наукового роз’яснення. Втім зрозуміло, що інформаціологія закладає фундамент майбутньої науки, побудованої на принципах, які докорінно відрізняються від класичної» [6, 139]. Для сучасної наукової думки декларовані у досліджені теорії мають більшу історичну, ніж реальну цінність. Прямим доказом такого твердження є предмет вивчення синергетики (феномен самоорганізації) та нові концептуальні розробки у сферах інформаціології, фізики, кібернетик, математики, філософії тощо. З цього приводу найбільше значення для науки має розуміння інформації як міжсистемного та міжструктурного зв’язку елементів і їх організацій у мікро- та макросередовищах планети і Всесвіту, а також природи і поведінки цього зв’язку на рівні законів фізики, хімії, математики, біології тощо. Дослідження міжсистемного та міжструктурного зв’язку дозволять людині зрозуміти алгоритми та процеси руху матерії і енергії, відповісти на питання щодо виникнення біологічної істоти і принципів її функціонування, знизити стохастичність у процесах національного та загальносоціального розвитку тощо. Все це було закладено у предмет дослідження синергетики і як було зазначено І. Пригожиним та І. Стенгерс, «знання закону еволюції простих систем дає всю повноту інформації про них, тобто по будь-якому стану системи можливо однозначно передбачувати її майбутнє та відтворювати минуле» [7, 10]. З цього приводу у ХХ ст. дослідження феномену інформації, точніше її потенціалу, започатковують новий етап розвитку теорії інформації: «Саме в цей час завдяки бурхливому розвитку телеграфу, телефону, радіо, телебачення та інших засобів масового спілкування і впливу виникла необхідність вимірювати кількість переданих повідомлень, тобто інформації» [10, 6]. Формування нової науково-світоглядної парадигми було детерміноване виникненням оновленої дефініції «інформації», яка під впливом математичних теорій (вірогіднісно-статистичної теорії інформації К. Шеннона та ін.) відходить від свого С. 325 класичного розуміння (будь-які відомості, повідомлення) і отримує новий смисл, тобто інформація як зняття невизначеності, невідомості тощо у процесах розвитку систем [10, 6-7]. Найбільш ілюстративно цей сенс виражається у кібернетиці та синергетиці, де дефініція «інформація» (у кібернетиці) визначається не як певне повідомлення, а як конкретна змістовно виміряна команда, що віддається технічному приладу задля виконання певної дії. У синергетиці, інформація характеризує (регулює, встановляє, визначає) процеси самоорганізації (саморозвитку, біфуркації), в яких семантичний конструкт інформації «віддає команду» і в межах її потенціалу відбувається подальша детермінація (саме формулювання «подальша» і була основна проблема функціоналістів, яких звинуватили в ігноруванні принципу історизму у процесах самоорганізації, оскільки свою теорії вони будували статично у динамічних умовах розвитку (самоорганізації)). Іншими словами, нова дефініція «інформації» не була позбавлена своєї початкової семантики як уособлення відомостей, повідомлень і ін. Реконструкція поняття в основному відбулась, по-перше, у його спрямованості на предмет, а по-друге, у вимірі аксіологічного аспекту повідомлення або відомостей: «Головна роль у визначені того, чи несе повідомлення інформацію, належить її споживачу» [2, 66]. У сучасній науці розуміння сутності інформації вельми полісемічне. З цього приводу, використовуючи міждисциплінарне знання, ми спробуємо сформулювати відповідно до сучасних потреб суспільства і соціальних практик єдиний погляд на феномен інформації. На думку Ю. Теслі, «інформація змінює відношення до буття людини, яка отримала її. Вона по іншому починає відноситись до свого середовища. По суті, нова інформація формує нове відношення людини до дійсності» [9, 51], а отже: 1) інформація у формі повідомлення, відомостей має бути цінною і новою, інакше повідомлення не може вважатись інформацією. Цінність характеризується суб’єктивністю, тобто суб’єктивною групової або індивідуальною потребою цільової аудиторії, сегменту в невідомій інформації або характеризується незнанням певного предмету (процесу, алгоритму, причини С. 326 тощо) у деякій функціонуючій системі, що супроводжується перманентністю розвитку системи або її деструкцією. Новизна як і цінність має абсолютний і суб’єктивний характер. Абсолютний – слід розуміти як абсолютну новизну – тобто унікальний результат діяльності дослідника, суб’єктивний – новизна умовна. Перехід від абсолютної до суб’єктивної новизни забезпечується апробацією (медіатизацією) інформації. Саме на цьому етапі новизна стає суб’єктивною [9, 33-37]. Для більшої зрозумілості сутності інформації як сукупності цінності і новизни звернемось до запровадженого Ю. Теслею та О. Теслею поняття «інтроформація» [9, 53]. Інформація, незалежно від засобу та способу, утворюється від різноманіття, завдяки якому кожний предмет, об’єкт, процес і явище виділяється (ідентифікується) у середовищі серед інших і стає унікальним. Іншими словами, інформація виникає у внутрішній організації певної матеріальної системи, але, «внутрішня організація не є «матеріальною» будовою матеріального утворення. Це скоріше внутрішня першопричина буття, що знаходиться за межами (або всередині) матеріального світу» [9, 53], [9, 54]. Якщо припустити, що об’єкт дослідження не володіє ідентичністю, то він не може бути інформаційним джерелом, але таких випадків у Природі не існує, вони виникають лише в умовах обмеженого пізнання (обмеженого знання) або через проблему валідності дослідження, або потенційну обмеженість існуючих засобів дослідження (методики, інструменти, попередні дослідження), або у випадках гіпотетичного, малодоведеного визначення існування об’єкту [9, 52-55]. 2) з точки зору кібернетики інформація як зняття невизначеності (ентропії) знижує вірогіднісний аспект вибору, чим організовує систему (негентропія), відводячи її від хаосу. Рівень організації системи у повній мірі залежить від обсягу інформації, який вона отримує від зовнішньої системи (надсистеми). Таким чином, рівень організації системи цілком залежить від ступеня релевантності інформації та її семантичної коректності (точність, однозначність, достовірність)[9, 33-37]. Іншими словами, «говорячи про загальні ознаки «будови» організму І.І. Шмальгаузен писав: «Чим вищий рівень С. 327 (організації – Абдєєв Р.), тим менше свободи комбінування, тим більша зв’язаність організації і тим менша її невизначеність»» [1, 110]. Таким чином, новизна і цінність інформації як її невід’ємні складові (атрибути) оптимізують функціонування системи, скорочуючи час та енергетичні витрати. 3) з точки зору синергетики інформація набуває іншого характеру, тобто віддаляється від свого класичного розуміння як повідомлення. У синергетичному контексті інформація стає максимально наближеною до матеріального світу шляхом формалізації. Організація системи відбувається у спосіб постійної взаємодії потенціалів компонентів (елементів) системи між собою, яка є іманентним процесом. Рух і саморегуляція системи виникає внаслідок появи у ній нового потенціалу (елементу), інформації, який (яка) спричиняє унікальну трансформацію, поведінку системи (саморозвиток). Введення до організаційної моделі системи нового елементу супроводжується, по-перше, вірогідністю майбутньої регуляції, по-друге, невизначеністю майбутнього стану системи, що узагальнено можна назвати хаосом. У такому разі саморозвиток системи повністю залежить від законів природи і є неконтрольованим. Цінність інформації ототожнюється з відповідним для виконання певної трансформації (слідування «сценарію») потенціалом зовнішнього елементу. Тобто цінність перетворює хаос в організацію. Протилежністю інформації є інформаційний шум (ентропія – негентропія), який утворюється в процесі апробації інформації. Інформація перетворюється в інформаційний шум у результаті поступової втрати своєї новизна й цінності, а перехід інформаційного шуму в інформацію відбувається внаслідок забування, отримання нової освіти, переосмислення та ін. Сам перехід від одного стану до іншого здійснюється у результаті досягнення процесом апробації максимальної величини, абсолюту. Слід зазначити, що інформація – як і інформаційний шум – не можуть бути абсолютними з різних причини, а саме: а) суб’єктивності кожного зі станів (чи є повідомлення новим та ціннісним і наскільки), б) якісної зміни семантики повідомлення у процесі її передачі (до повідомлення може додаватись зміст або навпаки), г) індивідуальної особливості сприйняття (за словами С. 328 Н. Лумана кожне індивідуальне сприйняття унікальне, завжди існує цілеспрямована або підсвідома селекція змісту повідомлення [4, 1]). У сучасному світі загрозливих масштабів набуває проблема інформаційної кризи. Каузальність цього ентропійного явища ми вбачаємо саме у переході інформації в інформаційний шум. Апелюючи до позиції Е. Лійва, маємо зазначити, що накопичений людством інформаційний капітал для багатьох людей вже став інформаційним шумом, а саме: а) з причини відсутності попиту на інформацію; б) з причини невідомості інформації та її невмілого цільового поширення (проблема медіатизації); в) з причини розумової недоступності інформації (мовний, знаковий, семантичний та інші аспекти); г) з причини дублювання інформації; д) з причини незначного семантичного компоненту в інформації (семантична коректність); ж) з причини накопичених обсягів інформаційного шуму та інформації, що навантажують комунікативний процес і ускладнюють пізнання (навчання, дослідження) тощо [13, 29]. Таким чином, інформація та інформаційний шум – це суб’єктивні категорії, між якими лише умовно можна встановити межу орієнтуючись на кількісний і суб’єктивний критерій. Кожне повідомлення (інформація) унікальне, оскільки включає як семантику, так і індивідуальне сприйняття (розуміння). Під інформаційною системою слід розуміти комунікативний процес оберту інформації, а під інформацією – семантичну конструкцію (відомості, повідомлення) з атрибутами новизни та цінності. Перехід категорії «інтелектуальний капітал» у категорію «інформаційний шум». Досліджувана проблема «переходу» була сформульована на основі критичного аналізу соціально-освітніх, соціально-наукових та науково-освітніх рефлексій, які відображають загальнодержавний процес, навіть багаторічну тенденцію «купівлі ентропії» за бюджетні кошти. Справа не в тому, що така проблема існує – вона притаманна будь-якій соціальній організації. Її найбільша загроза міститься саме в експотенційному зростанні, за умов якого соціальні ресурси (національне багатство), призначені для інтелектуального розвитку України витрачаються на підвищення ВВП країн-імпортерів у результаті оплати праці (та інші форми асигнування) С. 329 переважної більшості науковців (основні джерела формування національного інформаційного капіталу) за їхню квазідіяльність і нарощування обсягів інформаційного шуму. Відповідно до проведеного дослідження з визначення сучасної дефініції «інформації» залежно від її ролі та функцій у сучасній моделі соціальної організації ми прийшли до висновків, що проблема «переходу» ґрунтується на: 1) дублюванні наукових досліджень (цілеспрямованих, випадкових); 2) низькій медіатизації інтелектуального капіталу (оприлюднення висновків, розробок, результатів досліджень, концепцій, поглядів, порад і рекомендацій, критик, наукових дискурсів, виступів тощо); 3) семантичній коректності, актуальності, прагматизму тих чи інших наукових напрацювань; 4) застарілості навчальних програм, освітніх матеріалів, курсів, світогляду та ін. Дублювання наукових досліджень (однакові висновки, тезиси, результати досліджень опубліковані в різних джерелах, науковий плагіат) може бути як навмисним, так і випадком. Навмисне дублювання, до якого слід віднести публікацію ідентичних матеріалів під різними заголовками або інакше сформульованим текстом – орієнтоване на статистичну звітність відповідно до фахових вимог наукової діяльності. Випадкове ж базується на незнанні вже існуючих досліджень і їх повторенні. Визначену причину проблеми «переходу» слід класифікувати як стратегічну. Беручи до уваги той факт, що у сучасному світі інформація (інтелектуальний капітал, причина прогресу) вже далеко не просто товар, а умова життя, соціальна «енергія» тощо, її «розбавлення» з інформаційним шумом має значно загрозливіші наслідки для національного майбутнього ніж нарощування масиву грошових знаків, непідтверджених їх золотим еквівалентом і товарною масою. Інфляція, на відміну від інформаційного шуму, долається за допомогою економічного надлишку, заощадження, кредитування тощо. Але, втрата інформації як інтелектуального соціального продукту є незворотною навіть для сучасних технологій, а отже, корелятивно, незворотним стає і соціальний прогрес України, який не підсилений інформацією (новими знаннями). На теперішній час проблема дублювання наукових знань уособлює вітчизняну інформаційну кризу. Ця негативна С. 330 тенденція вже заподіяла значної шкоди українському суспільству на національному рівні, але розглядаючи динаміку поширення проблеми, можна припустити, що це лише початок. Освітня сфера вже занурена в інформаційний шум, на базі якого продовжують випускати відповідної якості національний інтелектуальний ресурс (фахівців), а наукова сфера в цей час продовжує виробляти (завдяки компетентним, добросовісним фахівцям) найбільшу національну цінність і «розбавляє» її (справа рук некомпетентних і недобросовісних фахівців) інформаційним шумом. Іншими словами, українська освіта інтенсивно втрачає свою національну ідентичність і цінність. Проблема низької медіатизації інформації здебільшого «механічна». Вона полягає у підтримці застарілих (радянських і дорадянських) механізмів апробації інформації, які не корелюються із сучасними умовами життя і діяльності. В Україні проблема медіатизації наукової, фахової інформації замовчується. Інтелектуальний капітал, знання, інформація не є рефлексій, тобто не виконують свою соціальну функцію. Постає питання: навіщо в такому разі готувати науковців і вимірювати їхній соціальний внесок статистичним показником (кількість наукових праць), якщо вони нікому не потрібні, не запитані соціумом? У чому сенс боротися за нікому не потрібний ні в Україні, ні у світі національний соціальний прогрес і для чого продовжувати проводити дослідження, писати наукові праці, вивчати соціальні й галузеві процеси, орієнтовані на українську проблематику, якщо вони виконують лише функцію звітності. Існує значно простіший шлях до обраної мети тотального знищення країни і її суверенітету, давайте себе розпродамо на міжнародних аукціонах і станемо членами інших країн, з якими так жадаємо інтегруватись і тим самим стане тимчасово заможними і визнаємо себе суспільством другого сорту – тобто тими, хто здатен лише на чорнову роботу [8, 36], [12, 81]. Порушена проблема наводить на думку: невже публікації наукових досліджень, що виходять мізерним тиражем і за які авторам-дослідникам доводиться платити і одночасно купувати укомплектовані паперові збірки як свідчення власної наукової діяльності, а також, які в якості інформаційного джерела С. 331 прив’язують реципієнта до певного географічного місця (бібліотека, архів) або мікроскопічне розміщення електронних копій наукових публікацій на сервері http://www.nbuv.gov.ua/portal/ (Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, зібрання «Наукової періодики України»), які інколи (незважаючи на затвердження порядку ВАК України) надаються науковими видавництвами – це той максимум медіатизації наукової інформації на який спроможна Україна? Особливо парадоксальним це виглядає у контексті гучних гасел на кшталт: «ми перейшли в інформаційне суспільство», «ми – мережеве суспільство» та інші. Ф. Уебстер переконливо ілюструє, що «в науковців вже немає необхідності здійснювати поїздки, щоб попрацювати у бібліотеці конгресу, все необхідне вони отримують через Інтернет; менеджерам корпорацій не потрібно перетинати континенти, щоб з’ясувати, як працюють філіали на Далекому Сході, оскільки комп’ютерний зв’язок створює можливість здійснювати постійний і систематичний нагляд за процесом робіт на відстані» [11, 26]. Апробація наукової інформації – це соціальна інтелектуальна рефлексія, що відображає ті проблеми, які виснажують країну; це основа національної освіти, яка передає здобутки (методи, засоби, способи, концепції, світогляди) важкої щоденної роботи інтелектуальних ентузіастів, дослідників власному суспільству; це світогляд найкращих і найдосвідченіших фахівців своєї справи тощо. Проблема медіатизації – це «механізм» миттєвої переробки інформації в інформаційний шум, не зважаючи на її аксіологічне та прагматичне значення. Під проблемою семантичної коректності слід розуміти «відписки», тобто умовні наукові роботи, в яких розмитий зміст, відсутня ідея, новизна, цінність, актуальність, прагматичність, а також плагіат. Іншими словами, це роботи ні про що, які створюються виключно для статистичної звітності. Всі ці псевдонаукові матеріали з перших кроків оприлюднення одразу класифікується як інформаційних шум, але найбільша шкода від них полягає в тому, що вони, по-перше, часто поширюють псевдознання, по-друге, навантажують інфоканали, і тим самим ускладнюють (часто унеможливлюють) С. 332 пошук інформації і – відповідно до цього – забирають відведений для роботи час, по-третє, формують хибне уявлення про активну наукову творчість у країні, у вітчизняних наукових установах. Каузальність цього явища ми вбачаємо, з одного боку, у тих зобов’язаннях, які ставляться перед науковцями органами влади і Академією наук (публікувати і видавати результати наукових досліджень за умов коли науковець вимушений більшість свого часу в витрачати на заробіток фінансових засобів існування), а з іншого, – у рівні підготовки молодих науковців, для яких науковий ступінь відіграє лише знакову роль (кар’єрне зростання, посада, соцвиплати тощо). |