Порало І. Феноменологізація категорії інформація у системі інформаційних відносин / Іван Порало // Практична філософія. – 2012. – № 4. – С. 119-126

УДК 34.01:21.9

Порало І.В., аспірант Інституту вищої освіти НАПН України

ФЕНОМЕНОЛОГІЗАЦІЯ КАТЕГОРІЇ ІНФОРМАЦІЯ У СИСТЕМІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

Подається детальне вивчення феномену інформації та концептуалізація категорії інформаційні відносини на базі отриманого нового знання, розуміння її сутності. Сформулювало дефініцію інформації з точки зору суб’єктивного підходу та актуалізовано проблему недбалого ставлення до інформації як найбільшої соціальної цінності.

Ключові слова: інформація, атрибутисти, інформаційна організація

Аналіз вітчизняних наукових досліджень відображає перманентність розвитку наукового світогляду з вивчення феномену інформації. З одного боку, таке становище сучасних дослідницьких пріоритетів базується на втраті інтересу до проблеми інформації, а з іншого, – переважній більшості науковців здається, що цей дослідницький напрям втратив свою актуальність через вичерпаність предмету вивчення. Однак проблеми, які виникають на шляху соціального розвитку не зменшуються, а навпаки – щоразу стають більш складними та незворотними. Стає зрозумілим, що існуючі засоби, інструменти та підходи невалідні принаймні за тих умов, де вони використовуються. Інакше важко пояснити намагання розв’язати проблеми примножуючи їх.

Все це свідчить про появу проблеми нового характеру, а саме: існуючі дослідницькі підходи, традиційне світорозуміння не корелюється з сучасними нелінійними умовами соціальної самоорганізації. Через це під загрозою опинилася освіта як основний соціальний аутопоезис (саморозвиток). Нові обставини вимагають нового, сучасного підходу. Відтак слід змінювати дослідницьку парадигму, а разом з ним і архаїчну інструментальну базу.

Якісні соціальні трансформації, як свідчить практика, неможливі на макрорівні, оскільки суспільство – це передусім емерджентне явище. Будь-яка соціальна трансформація починається на макрорівні, який складають люди та їхні відносини, потреби, інтереси тощо. Освіта є системою індивідуальної соціалізації, системою виробництва національного інтелектуального ресурсу, системою еволюціонування людини «незнаючої» в людину «знаючу», а отже якісна зміна суспільства починається з якості освіти. Але у такому разі виникає парадокс: якщо якісна зміна системи суспільства можлива лише засобом освіти, а освіта – відповідно – сама потребує якісних змін, які може здійснити лише така надсистема, як суспільство, то в такому випадку якісна зміна освіти та суспільства неможливі без втручання певної зовнішньої надсистеми (іншої країни).

Але насправді ситуація не настільки безвихідна. Беручи до уваги такий феномен, як інформація, а тим більше інформаційні відносини, соціальна система (як і освіта) здатні забезпечити свій розвиток іманентно, тобто не інтегруючись із зовнішніми надсистемами і тим самим не втрачаючи своєї ідентичності. Хоча слід зазначити, що рефлексії цієї інтеграції вже є (Болонська система). З цього приводу А. Ракітов зауважив: «Оскільки на даний час соціально-економічний успіх будь-якої країни залежить від знань, уміння (ноу-хау) і технології, то можна стверджувати, що країни, які не змогли своєчасно вступити на шлях

119

інформатизації, приречені не лише на економічне, технологічне й політичне, а й на культурне відставання» [9, 36].

Таким чином, метою нашого дослідження є детальне вивчення феномену інформації та концептуалізація категорії інформаційні відносини на базі отриманого нового знання, уявлення, розуміння її сутності. Необхідно сформулювати дефініцію інформації з точки зору суб’єктивного підходу та актуалізувати проблему недбалого ставлення до інформації як найбільшої соціальної цінності.

Ми не намагаємось репрезентувати у новому світлі інформаційні відносини з якими сучасна людина лише поверхово знайома, навпаки – нами поставлено завдання дослідити інформаційні відносини як невідоме явище. Їх основні компоненти – такі, як інформація, її комунікація та якісна (інтелектуальна) соціальна трансформація через формалізації інформації (знання, теорії, формули, вираження, закони тощо) – приховують надзвичайно цінні для соціального розвитку потенціали, особливо на сучасному етапі суспільної організації.

ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ КАТЕГОРІЇ ІНФОРМАЦІЇ

Інформація не може бути абстрактним явищем. Лише сам факт нашого існування, наше дистанційне і темпоральне спілкування, наявність у нашому суспільстві атрибутів цивілізації вже доводить соціально орієнтований прагматичний характер інформації. Розуміючи її соціально-ціннісне значення людина навчилась у певній мірі до неї раціонально ставитись – цінувати, зберігати, використовувати тощо [1, 165]. Але поряд з цим існує і широке коле проблем пов’язаних з адекватним розумінням та уніфікацією цієї категорії. З цього приводу інформація залишається потенційно недооціненою і непізнаною, що призводить до виникнення парадоксальних явищ, таких як дефіцит інформації («інтроформація»  Ю. Теслі [12, 53]) та його протилежність – інформаційний шум, а разом з ним і виникнення бар’єрів на шляху подальшого вивчення природи інформації, маніпулювання нею для досягнення певних локальних цілей, а також достатньо суперечливим залишається осмислення і розуміння феномену її самоорганізації та новоутворення як метаінформації[1] та ін.

Беручи до уваги існуючу полісемію дефініцій «інформація» та релятивну природу феномену, ми прийшли до висновків, що існуючі концептуальні підходи неповні й надто суб’єктивні, тому не охоплюють усі відомі аспекти семантики поняття, яка динамічно доповнюється, про що казав А. Урсул: «Проблема інформації саме тому і являє собою проблему, оскільки вона пов’язана з багатозначністю, і, відповідно до цього, з невизначеністю» [15, 25]. Натомість, у наш час поняття змістовно занадто розширюють і, тим самим, будують нову загальну холістичну теорію всього, ототожнюють абсолютно різні феномени: генетичний код, людські думки, книжку, «пам’ять» атому, комп’ютерну мову тощо, що у соціальному та науковому середовищі спричинило виникнення концептуального і понятійного «чорного ящика»: «Інформація міститься не лише у книзі. Вона існує і у живій клітині, і у мертвому кристалі, її може зберігати і наша природна пам'ять і пам'ять бездушної машини» [11, 8]. Як бачимо, така універсалізація поняття завдає значної шкоди дослідженню існуючих потенціалів інформації і стимулює втрату її суб’єктивної цінності: «Цінність інформації виступає її прагматичною властивістю, що впливає на поведінку, на прийняття управлінських рішень тим чи іншим високоорганізованим приймачем інформації» [14, 23], [1, 159-160].

         Існуючий досвід у розробці дефініцій «інформації» та в побудові провідними науковцями світу міждисциплінарних теорій з інформації, що розроблялися протягом минулого століття, доводять відсутність прямої відповіді на питання «що таке інформація?» принаймні у тому вигляді у якому воно ставиться, оскільки в загальному розумінні інформація – це все, що нас оточує і з чим ми контактуємо щохвилини. Попри численний масив наукових напрацювань у напрямку концептуалізації феномену, ми спробуємо дати адекватну

120

відповідь не на абстрактне поняття, а на конкретні питання: чим є інформація? як вона виникла? яке відношення вона має до суспільства? у чому її цінність? Це не означає, що наші наукові позиції претендують на винахід. Такі заяви, беручи до уваги широту існуючого дослідницького поля проблеми дефініції і природи інформації, будуть помилковими, перебільшеними, неетичними. Наша мета полягає лише у генералізації існуючих концептуальних засад та їхній структурації.

   Нам відомо: по-перше, дослідниками було встановлено, що інформація нематеріальна і існує як у живій, так і в неживій природі або в одній з них залежно від суб’єктивного світогляду [4, 160-161]; головне, що її існування визнане на фізичному, прагматичному, ментальному та праксеологічному рівнях: «Поняття інформації в сучасній науці є «більш загальним», ніж поняття матерії і свідомості, оскільки воно притаманне і матерії, і свідомості» [15, 278]. По-друге, розуміння сенсу, місця, ролі інформації в органічному, неорганічному, соціальному світах різне. Це доводить суб’єктивність інформації, яка визначається її приналежністю до природи суб’єкта. В свою чергу, це ускладнює уніфікацію і гомогенне подання інформації у холістичній концептуальній моделі. По-третє, інформація невід’ємна від предмета, який виражає, тому вона не підлягає феноменологізації, оскільки без предмету не існує. Не може бути інформації ні про що, бо це суперечить її існуванню. По-четверте, інформація невід’ємна від матерії, процесів трансформації матерії та інших явищ вищого характеру (молекулярні, енергетичні, атомні, субатомні тощо). По-п’яте, інформація потребує носія і засобів формалізації. По-шосте, інформація здатна до реплікації і розвитку (семантичне розширення).

Осмисливши ці загальні, властиві інформації характеристики, ми прийшли до висновків, що проблема розуміння природи інформації полягає у її суб’єктивності, відносності й залежності. Це робить її нелінійною. Суб’єктивна природа інформації визначається її прямою і обов’язковою залежністю від суб’єкта, який і надає їй тих характеристик і значень, наділяє її тією роллю і функціями, які потрібні суб’єкту по відношенню до чогось. Відносність ґрунтовно досліджувалась Ю. Теслею і була сформульована у понятті «інтроформація», «внутрішня організація матеріальних утворень, що відображає їх відношення до істини (до дійсності) і виступає джерелом їх вияву (бачення Світу)» [12, 53]. Іншими словами, під інтроформацією слід розуміти «внутрішню організацію, що виступає джерелом інформації і формує поведінку (вияв) будь-яких матеріальних утворень» [12, 54]. Ю. Тесля наголошував, що саме різноманіття стану матеріальних утворень і є інтроформацією – тобто різницею, «категорією відмінності, це сутність відносності, неоднорідності у природі» [13, 37]. Залежність обумовлена нездатністю інформації існувати без предмету, тобто без семантики, що відображає певний феномен у середовищі.

Це дало нам підстави до висновку: в об’єктивному світі інформації як автономії не існує. На цьому рівні взаємодії (між об’єктами середовища) її існування немає значення і є зайвим, а отже в об’єктивному розумінні вона не може бути атрибутом матерії. З цього приводу І. Кант зазначав: «За допомогою чуттєвості ми не те, що не ясно пізнаємо властивості речей самих по собі, а взагалі не пізнаємо їх і як тільки ми усунемо наші суб'єктивні властивості, одразу виявиться, що уявлений об'єкт з якостями, наданими йому чуттєвим спогляданням, ніде не зустрічається та й не може зустрітися, оскільки саме наші суб'єктивні властивості визначають форму його як явища» [2, 150].

Інформація – це винахід розуму або його ознаки (якщо мова про тварин); це суб’єктивна формалізація дійсності; це гносеологічний, комунікаційний інструмент, компонент; це можливість і засіб взаємодії з зовнішнім світом як діалог, говорячи словами І. Пригожина. М. Лоський зазначив, що «твердження Канта з приводу неможливості пізнати істинне буття здаються на переший погляд незаперечно правильними. Однак сучасний розвиток гносеології визначив існування багатьох способів, якими можна зрозуміти, як предмет, уявлений людиною, тобто іманентний свідомості, міг бути по своєму буттю незалежним від індивідуальної людської свідомості чи навіть від усякої свідомості» [5, 6].

Відсутність інформації в об’єктивному світі ми визначаємо на підставі шести сформульованих нами доказів, в яких ми обґрунтовуємо феномен інформації поза атрибутивної та функціональної теорій. Докази представлені у трьох публікаціях: «Феноменологізація

121

категорії інформація у системі інформаційних відносин» – доказ «умовного атрибуту», «Осмислення предметної орієнтації категорії інформація» – доказ предметної приналежності інформації, «Феномен потенціалів інформації та їх соціальне значення» – доказ суб’єктивного існування інформації, доказ безкінечної реплікації інформації, доказ одночасного існування, доказ інформаційного релятивізму.

Доказ «умовного атрибуту»

Якщо припустити існування інформації в об’єктивному світі як атрибуту матерії, то в такому разі вона бере безпосередню участь у динамічних процесах взаємодії, взаємовпливу між тілами (предметами) на фізичному рівні (за дефініцією Ю. Теслі, «під силовим (фізичним) впливом завжди розумівся зовнішній примус до дії (можливо не змінюючи внутрішнього стану об'єкта впливу) та приводить до змін у вияві (напрямки, швидкості руху, форми, колір) цього об'єкта» [13, 35]), оскільки є компонентою зазначеного предмета. Виникає питання: у чому полягає її роль? Адже всі компоненти взаємодіючої системи (предмета, тіла) затребувані, а ті, що виявляюся зайвими (дестабілізуючими), у процесі переходу системи до стану рівноваги зникають, тобто система їх позбувається за рахунок своєї здатності (рівня організації) опиратись зовнішнім впливам [10, 129-130], що було доведено І. Пригожиним у введеній ним категорії «дисипативні структури» як утворення порядку з хаосу в результаті самоорганізації системи в момент наближення її розвитку до точки біфуркації (критичного стану) [7, 217]: «Саме тому ми ввели нове поняття – дисипативна структура, щоб підкреслити на перший погляд парадоксальний взаємозв’язок, що існує в таких ситуаціях, з одного боку, між структурою та порядком, а з іншого, – між дисипацією, або втратами» [7, 197-198].

Отже, чим ця інформація є, якщо вона – лише атрибут матерії (предмета, тіла), адже сам предмет позбавлений можливості сприймати, передавати, обробляти, використовувати, зберігати прийняте і наявне, до того ж у необмеженій кількості (цілісність предмета умовна), що властиве лише когнітивній системі: «У самій структурі об'єктів теж міститься інформація – структурна. Вона перетворюється в оперативну тоді, коли з'являються одержувач інформації і канал зв'язку» [1, 162].

Відповідно до атрибутивної теорії, інформація – це атрибут матерії, що відображає її. Але при цьому відображення «атрибутисти» поєднують з поліаспектним вираженням матерії, що на нашу думку є сумнівним, оскільки слідуючи такому мисленню ми маємо всі підстави відмовитись від матерії з причини існування настільки ідентичного їй атрибуту, який для нашого пізнання є більш когерентним ніж не доступна матерія або визнати, що навколишнє середовище як і людина одночасно і матерія, і інформація з відсутнім відображенням. З цього приводу виникає питання «чому врешті у людини для матерії і інформації відведено різні місця, тобто у соціальному вимірі вони відрізняються»? І одразу дамо відповідь: тому що інформація – це когнітивний феномен, це ментальне явище, тобто матерія не втрачає свою ідентичність, а інформація залишається атрибутом матерії, але на суб’єктивному рівні. З цього приводу О. Котова стверджує, «складність відмінності відображення і взаємодії у неживій природі обумовлена тим, що процеси передачі і перетворення структур не існують у вигляді особливих процесів, вони є невід’ємним аспектом самих фізичних впливів» [3, 39].

Аналогічна проблема розглядається І. Пригожиним у ході теоретичного експерименту з газом, де визначається «антитермодинамічна» поведінка системи: «Газ може відновити своє минуле лише у тому випадку, якщо він «пам’ятає» все, що з ним відбулося на протязі певного інтервалу часу. Для цього йому необхідно мати «сховище» інформації. У ролі такого сховища або пам’яті, виступають кореляції між частками» [7, 311].

Продовжуючи критичний аналіз атрибутивної теорії у контексті нашого доказу, слід звернути увагу на атомну структуру кожного тіла. Предмет не є таким, яким він емпірично представляється («Предмети здаються нам тим більше, чим більше поле зору в оці вони займають. Але це лише збільшення числа фотонів, випущених предметом, які потрапляють в око» [10, 204]), а отже його гіпотетичний (когнітивний) атрибут – інформація повинен бути безкінечним за семантичним об’ємом, оскільки предмет складається з численної кількості молекул, ще більшої кількості атомів, ще більше субатомних часток і так далі.

122

У такому разі визнаючи існування інформації в об’єктивному світі, одразу слід визнати такі, як на нашу думку, сумнівні квазіприпущення:

• Щодо першого такого припущення – слід визнати когнітивну здатність кожного існуючого предмету, оскільки виникає необхідність у маніпулюванні (збереження, обробка, використання) надвеликим масивом інформації, що відображає його іманентний стан (архітектуру, зв’язки, взаємодії тощо) між інтервалами біфуркацій.

Р. Абдєєв у контексті власної аргументації аналізує: «Умовою існування інформації Л. Петрушенко вважає наявність її джерела, каналу зв’язку і приймача інформації. Однак, це відноситься лише до оперативної інформації. У самій структурі об’єктів також перебуває інформація – структурна. Вона тоді перетворюється в оперативну, коли з’являється приймач інформації та канал зв’язку», – і тим самим визначає місце функціональній теорії інформації у філософському дискурсі. «Іншими словами, інформація у неорганічній природі існує об’єктивно, якби у потенційній формі» [1, 162]. Тобто, науковці-«атрибутисти» визнають суб’єктивність інформації лише на рівні її комунікації або медіатизації.

З цього приводу буде виправданим відмовитись від феномену інтелекту, оскільки він буде властивий всьому матеріальному утворенню адже будь-яка матерія складається з надто великої кількості субчасток, які на макрорівні утворюють надто складну і структуру, і організацію. Такими чином, ми прийшли до висновку, що «структурна інформація» існує гіпотетично, у якості орієнтирів, зосередження, дослідницьких меж тощо, але не потенційно. Інформація не може випереджувати свій предмет відображення (по відношенню до чого вона є атрибутом), оскільки відображення як спосіб передачі організаційної структури матеріального утворення безмежне.

Об’єктивний світ не може бути антропоцентричним, так само як і сприйняття, мислення не може бути об’єктивним. Природа первинна, а людина вторинна. Людина, це складова природи, а отже природа значно більша за людину.  У такому разі матеріальні сполучення, зв’язки, реакції, відторгнення, інтеграції, які відбувається в об’єктивному світі можуть називатись як завгодно, але їх ототожнення з емпіричним і навіть ноуменальним сприйняттям, осмисленням – неприпустимо. Це різні світи. Для більшого розуміння достатньо звернути увагу на тварин, які відрізняються один від одного сприйняттям, образом життя, можливостями тощо. Це все доводить адаптивність організму до умов існування. У природи і живої істоти різні сценарії розвитку. Людині лише під силу використовувати можливості природи, а не існувати поза нею.

На думку Л. Петрушенка, «якщо розглядати середовище між двома взаємодіючими системами у якості окремої системи, то можливо стверджувати, що інформація може існувати лише там, де у простому випадку існує три взаємодіючі одна з одною відкриті системи» [6, 106]. Тобто науковець схиляється до думки, що визнання концепту суб’єктивності або об’єктивності інформації базується на наявності високоорганізованої матерії: «Інформація є властивістю певним чином організованої матерії. Здатність до використання інформації виникає у тій чи іншій системі при досягненні нею певного рівня організації» [6, 106].

Здебільшого дослідник вказує на дуалістичну природу інформації, де з одного боку високоорганізована матерія (когнітивна система), а з іншого – кібернетика як можливість позбавлення інформації антропоморфізму (більш детально у дослідженні корелятивної властивості інформації). Але, на нашу думку, запровадження кібернетичного підходу до атрибутивної теорії нічого не змінює, оскільки кібернетична система завжди підпорядкована значно більшій організації (розуму) або сама виступає такою.

Поява кібернетики, як і її відсутність, об’єктивно для  природи байдужа. Вона проявила себе завдяки людини, існуючим законам природи, корелятивній здатності матерії, тобто кібернетика надала соціуму можливість (інструменти) впливати на властивості, інтенції, трансформації природи (також і самих себе) через інформацію (знання, вміння, комунікацію), а не на інформаційному рівні (атрибутивному). Втручання у природу можливе лише через потенціали, компоненти, процеси (інтенції) розвитку, енергії тощо, тобто у вигляді оперування існуючими предметами, процесами, явищами тощо;

• Щодо другого квазіприпущення – слід заперечити існування законів природи, оскільки у взаємодії і трансформації предметів процеси відбуваються як на фізичному (матеріальному),

123

так і на інформаційному рівнях. У такому разі об’єктивний світ стає амбівалентним, антагоністичним. У ньому паралельно повинні існувати дві рівнозначні сутності – і закони природи, і такби мовити «інформаційно-когнітивна» система (забезпечує комунікацію, збереження, обробку тощо), що саму сутність кореляції (вплив законів природи) зводить до абсурду (незрозуміла природа каузальності трансформації матерії: або вона відбувається шляхом хімічних, фізичних реакцій і сполук, або на нематеріальному, інформаційному рівні);

• Щодо третього квазіприпущення – слід знову прийняти принцип механічного детермінізму, тобто лінійну картину світу[2]: «Нічого нового не може ні «відбутись», ні «скоїтись»» [7, 121], – оскільки інформаційний атрибут матерії потенційно здатний заздалегідь (попередньо) визначити якість, характер, детермінанти майбутніх динамічних перетворень, що для теперішнього (нелінійного) наукового світогляду є неприпустимим. Саме через це виникла квантова фізика як відповідь на проблему стохастичності.

Атрибутивна теорія визначає інформацію дуалістично і абстрактно, а функціональна – спрощено і однобічно. Вони уникають уточнень, деталізації, не зважають на іманентний стан, напроцеси взаємодії між предметами, на структурність предмету і його умовну цілісність, тобто обидві теорії переважно емпіричні. Для сучасної наукової думки таке розуміння феномену обмежує його дослідницький потенціал, його здатність до розвитку і не дає вичерпної відповіді на питання: «що таке інформація?». Хоча слід зазначити, що саме атрибутивна теорія є основоположним світоглядом у підході до дослідження, теорія надає інформації вже певну форму, конструкцію, надає можливість поставити запитання і визначити саму проблему.

ВИСНОВКИ

У якості висновку слід виділити декілька основних позицій:

- по-перше, як і соціальні кризи, так і кризи особистісної ідентичності людини детерміновані дефіцитом інформації (у контексті концепту інтроформації) того інформаційного поля, в якому ця людина або суспільство перебувають. Але усвідомлення дефіциту на певному якісному рівні, потребує розвиненої інформаційної організації, на базі якої цей дефіцит буде визначено. Іншими словами, розуміння проблеми інформаційного «голоду» вимагає попереднього розуміння ролі й значення інформації в системі інформаційних відносин. Виходячи з того, що феноменологічно інформація переважній більшості людей ментально недоступна, натомість існує емпірично «видима» реальність як рефлексії, що незаперечно вказують на зниження рівня соціального життя і розвитку людини. Відповідно до цього вимальовується проблема дефіциту інформації не як браку певних відомостей, а як кризи розумового, мисленого ресурсу.

     Беручи до уваги, що вітчизняна система виробництва національного інтелектуального ресурсу (освіта) існує і щорічно випускає декілька тисяч підготовлених фахівців, залишається незрозумілим, як при наявності фахівців освіти виникає дефіцит інформації? На нашу думку, на це питання існує лише одна відповідь: сучасна людина не розуміє сутності інформації, її значення, місця і ролі. У результаті недбалого ставлення до неї, точніше до її потенціалу, виникає інформаційний дефіцит;

- по-друге, представлена у досліджені «суб’єктивна» інтерпретація дефініції інформація доводить, що феномен інформації має суб’єктивні витоки, тобто це винахід людини, а не об’єктивної природи. Відповідно до цього, інформація має бути передовсім прагматично

124

орієнтованою, тобто нести соціальну користь, забезпечувати соціальний прогрес, упорядковувати соціальну організацію тощо, а не перетворюватись на причину хаосу. З цього приводу виникає необхідність змінити існуючу парадигму відношення до інформації;

- по-третє, визначені властивості, потенціали та можливості інформації дають соціальній (інформаціональній) людині широкі можливості у межах інформаційних відносин. Таким чином, будь-яка людина, соціальний інститут або суспільство в цілому має широкий комплекс засобів та інструментів взаємодії і якісного впливу на певну систему, де інформація на кшталт кванту стає необмеженою у своїй дії, явищі й можливостях;

- по-четверте, надзвичайно велике значення для соціального прогресу має вимір інформації (семантики, кількості) як здатність оцінки її кількості та семантичного об’єму. Виходячи з того, що «когнітивне» існування інформації (пізнання, знання, досвід, вміння) особистісне, воно, таким чином, недоступне суспільству без формалізації. Але і сама формалізація здійснюється з ентропією, тим більше, що текстова формалізація (найбільш популярна) додатково утворює герменевтичну проблему (втрата семантики при декодуванні символьної системи, вираженої її засобами). У такому разі виникає необхідність генерувати інформацію (особистісного та соціального спрямування) більш універсальними і досконалими засобами, якими стає цифрова формалізація.

         Втім, цифрове вираження і фіксація інформації не обмежується оцифровуванням текстів або їх електронним представленням. Насправді цифрова формалізація здатна оминути когнітивний процес декодування символьної системи, тим самим знизити рівень ентропії під час навчання, пізнання, осмислення, що вимагає орієнтуватись на моделі типу «семантичного ланцюга», патернів, тобто максимально наблизитись до природного процесу утворення інформації на когнітивному рівні.

         На нашу думку, запропонований «суб’єктивний» підхід має вагоме значення для інтенсивного розвитку українського соціуму. Однак насамперед необхідно змінити ставлення до інформації, чітко визначити її місце у соціальному житті та її суспільну роль і завдання.

Література

1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации / Р.Ф. Абдеев. – Москва : ВЛАДОС, 1994. – 336 с.

2. Кант И. Критика чистого разума / Иммануил Кант; пер. с нем. Н.О. Лосский. –  Москва : «Наука», 1999. – 655 с.

3. Котова Е. Философский анализ понятий энергии и информации : Дис. ... докт.филос. наук : 09.00.08 : К., 1984.307 c.

4. Ленин В.И. Полное собрание сочинений / В.И. Ленин. – Москва : Из-во политической литературы, 1967. – т. 18. – 525 с.

5. Лосский Н.О. Типы мировоззрений (Введение в метафизику) / Н.О. Лосский. – Париж : «Современные записки», 1931. – 187 с.

6. Петрушенко Л.А. Взаимосвязь информации и системы / Л.А. Петрушенко // Вопросы философии. – 1964. – № 2. – С. 104-114.

7. Пригожин И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой : пер. с англ. / И. Пригожин, И. Стенгерс; ред. В.И. Аршинов, Ю.Л. Климонтович, Ю.В. Сачков. – Москва : «Прогресс», 1986. – 432 с.

8. Пригожин И. Философия нестабильности / И. Пригожин; пер. с анг. Я. И. Свирского // Вопросы философии. –  1991. – № 6. – С. 46-52.

9. Ракитов А.И. Философия   компьютерной   революции / А.И. Ракитов. –  Москва : «Политиздат», 1991. – 287 с.

10. Рыдник В.И. Что такое квантовая механика / В.И. Рыдник. – Москва : Из-во «Советская Россия», 1963. – 222 с.

11. Седов Е.А. Одна формула и весь мир. Книга об энтропии / Е.А. Седов. – Москва : «Знание», 1982. – 176 с.

12. Тесля Ю.Н. Введение в информатику природы : Монография / Ю.Н. Тесля. – К. : «Маклаут», 2010. – 255 с.

13. Тесля Ю.Н. Не силовое взаимодействие : Монография / Ю.Н. Тесля. – К. : «Кондор», 2005. – 196 с.

14. Урсул А.Д. Информация и мышление : Серия Философия / А.Д. Урсул. – Москва : «Знание», 1970. – 48 с.

125

15. Урсул А. Проблема информации в современной науке: философские очерки / А.Д. Урсул. – Москва : «Наука», 1975. – 288 с.

16. Williams A. Meta-information. An impossible conundrum for evolution [Electronic resource] / Alex Williams // Creation ministries international. – 2007. – 30 Aug. – Mode of access: http://creation.com/meta-information (18.03.2012).

Подается детальное изучение феномена информации и концептуализация категории информационные отношения на базе полученного нового знания, понимание ее сущности. Сформулировано дефиницию информации с точки зрения субъективного подхода и актуализировано проблему небрежного отношения к информации как крупнейшей социальной ценности.

Ключевые слова: информация, атрибутисты, информационная организация

Served detailed study of the phenomenon of information and conceptualization of the category information relations derived on the basis of new knowledge, understanding its essence. State the definition of information in terms of the subjective approach and update the problem to the neglect of information as the greatest social value.

Key words: information, atrybutysty, information organization

126