ПоралоІ. Феномен потенціалів інформації та їх соціальне значення / Іван Порало // Мультиверсум. – 2012. – № 8. – С. 164-186

 

УДК34.01:21.9

Порало І.В., аспірант Інституту вищої освіти НАПН України

 

ФЕНОМЕН ПОТЕНЦІАЛІВ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЇХ СОЦІАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ

 

(С. 164-167 Подается повтор вступления, оно также опубликовано в статьеПорало І. Феноменологізація категорії інформація у системі інформаційних відносин / Іван Порало // Практична філософія. – 2012. – № 4. –С. 119-126)

 

Відсутність інформації в об’єктивному світі ми визначаємо на підставі шести сформульованих нами доказів, в яких ми обґрунтовуємо феномен інформації поза атрибутивної та функціональної теорій. Докази представлені у трьох публікаціях: «Феноменологізація категорії інформація у системі інформаційних відносин» – доказ С. 168 «умовного атрибуту», «Осмислення предметної орієнтації категорії інформація» – доказ предметної приналежності інформації, «Феномен потенціалів інформації та їх соціальне значення» – доказ суб’єктивного існування інформації, доказ безкінечної реплікації інформації, доказ одночасного існування, доказ інформаційного релятивізму.

Доказ суб’єктивного існування інформації

Жоднепроведене дослідження не підтвердило існування інформації в об’єктивному світі.Це обумовлено роллю людини у дослідженнях, яка змушена у силу своєї природи сприйняттята мислення адекватно інтерпретувати навколишню дійсність, а тому все те, з чимконтактує когнітивна система вже буде інформаційним (до певного ступенязрозумілим з огляду на попередній досвід). Отже, людина як когнітивнаінформаційна організація без інформації не може існувати. Виникає питання: чипотребує об’єктивний світ в інформації задля свого існування?

Зрозуміло,в силу наведених нами аргументів, людина на це питання дати відповідь не здатна: «Причинність, яка тлумачиться наукою, занадто обмежена. Для переважної більшості слідств, – як детермінанти, що були встановлені науковцями, – подавались по одній або кілька причин. Бом, однак, відчув, що слідство може матинескінченну кількість причин» [11, 51]. Фактично єдиною аргументованою точкоюзору залишається феномен пам’яті матерії, яка виражається в її здатності відображати свій еволюційний хід, нести в собі відбитки історичних подій тощо.

Зцього приводу слід звернути увагу на те, що, по-перше, матерія не перманентна, адинамічна; отже, як її структура, так і її стан, властивості та інше здатнівідображати процеси трансформації, оскільки без перетворень (історії) матерія неможе існувати. Тобто матерія – це вже певна сутність, організація, що існуєтривалий час, а отже  має історію.По-друге, відповідно до теорії голографічної будови матерії, яку репрезентує М.Талбот, існує імплікатівний та експлікатівний порядок (видимий на певному рівніголографічної проекції та невидимий на цьому рівні). Пам'ять матерії – це їїголографічна проекція, тобто шлях організації, що буде змінюватись відповіднодо зміни проекційного рівня (перехід від мікророзміру до макророзміру інавпаки)): «Д. Бом називає цей глибинний рівень С. 169 реальності імплікатівним(тобто «прихованим») порядком, у той час як наш власний рівень існування вінвизначає як експлікатівний, або розкритий порядок» [11, 57].

Прихильникиконцепту пристосування високоорганізованої матерії, як здатності запам’ятовувати попередній досвід і використовувати метод зворотного зв’язку (прощо каже М. Кардашев:  «Життя виникаєзавдяки можливості синтезу особливого виду молекул, здатних запам'ятовувати івикористовувати спочатку найпростішу інформацію про навколишнє середовище івласну структуру, якою вони користуються для самозбереження, для сприйняття і,що для нас особливо важливо, отримання ще більшої кількості інформації» [1,168]), на нашу думку, вони перебільшують реально існуючі можливості, оскільки уїх твердженнях існує концептуальна плутанина. Спершу незрозуміло, чому неживаматерія ототожнюється з біологічною організацією. Навіть якщо встановлено їхфундаментальну єдність, вони належать різним світам – макросвіту та мікросвіту.А в іншому, слід визнати, що між динамічним накопиченням інформації, її подальшимвикористанням та принципами пристосування, сталості та процесами клітковогоросту, поділу і метаболізму існує суттєва різниця, яка не може ігноруватись.

Інформація – це продукт пізнання, об’єкт комунікації, предмет когнітивної соціальноїуніфікації, спеціальна формалізація онтологічної дійсності, яка утворюєінформаційні відносини між когнітивною інформаційною організацією та її оточенням. Якщо розглядати інформацію емерджентно, то в першу чергу слідвиділити надзвичайну складність процесу її винаходу і адекватного розуміння. Тобто інформація не може бути чимось простим, елементарним, як здається. Її виникнення і розуміння вимагає від когнітивної системи попереднього емпіричного,ноуменального досвіду, складних процесів операційної обробки тощо, які івизначають, ідентифікують, тлумачать суб’єктивно нову інформацію. 

Відображаючипредмети, процеси, явища та їхні властивості, характери, ролі, значення,функції тощо інформація їх образно, структурно, функціонально реконструює накогнітивному (віртуальному) рівні: «Класична наука завжди розглядала систему якпросте зведення поведінки її окремих частин. Проте, гіпотеза квантовогопотенціалу, образно кажучи, поставила цю точку зору з ніг на голову, С.170 визначивши поведінку частин якпохідну від цілого. Вона не тільки включила в себе твердження Бора про те, щоелементарні частини не є незалежними «частинами матерії», а являють собоючастину неподільного цілого, ай постулювала ціле як первинну реальність» [11,51]. Достатньо звернути увагу на тривалість процесу навчання дитини, на соціальнупроблему релятивізму, на проблему засвоєння нових знань, на проблемупоступовості оволодіння новим складним знанням тощо. Все це на рефлексійномурівні відображає надзвичайну складність інформації як семантичної формалізації.

Більш ілюстративно структурний феномен інформації відкриває процес пізнання як конвертація невідомого або маловідомого в суб’єктивне умовно відоме, де коженоб’єкт пізнання за відсутності інформаційної повноти, що його відображає єсуб’єктивно плюралістичним. В основі пізнання, як ми вбачаємо, закладено«принцип додатковості» Н. Бора: «Принцип, який Бор назвав додатковістю, – одинз найглибших філософських і природничих ідей нашого часу, з яким можнапорівняти лише такі ідеї, як принцип відносності або уявлення про фізичне поле»[8, 182]. Цей принцип у його загальному розумінні передбачає використаннярізних, навіть взаємовиключних, інструментальних засобів як способу зібраннярізноманітних результатів дослідження або спостереження нелінійного, малодоступного,навіть плюралістичного об’єкту і представлення їх у цілісній концепції: «Додатковість – ось те слово і той поворот думки, які стали доступні всімзавдяки Бору. До нього всі були переконані, що несумісність двох типів приладівнеодмінно тягне за собою суперечливість їх властивостей. Бор заперечував такупрямолінійність суджень і роз'яснював: так, властивості їх дійсно несумісні,але для повного опису атомного об'єкта обидва вони однаково необхідні й тому несуперечать, а доповнюють один одного» [8, 183].

Цяконцепція дозволяє нам схематизувати структуру пізнання або утворенняінформації, яку для більшої зручності подамо у вигляді декартової системикоординат з четверною віссю часу:

-Вісь «Х» охоплює первинні (емпіричні) ознаки предмету (об’єкта) сприйняття:геометрична форма, колір, фізична величина, чуттєві характеристики (твердість,смак, запах, температура, гладкість, сипучість тощо); С. 171

-Вісь «У» передбачає критерії визначення предмета (об’єкта) сприйняття у системійого «матеріальних відносин» (взаємодій), де встановлюється роль, значення,особливість впливу тощо: загальне уявлення про об’єкт («що він таке», тобтойого ідентичність) відповідно до емпіричних характеристик, роль (функції)об’єкта у його мікро- та макросередовищі (яке місце він посідає у системі своїхсуб’єктивних відносин), встановлення групової або видової приналежність об’єкта,місце знаходження об’єкта в системі-природи тощо;

-Вісь «Z» охоплює архітектуру (структуру) предмету (об’єкта) сприйняття: внутрішнябудова (структура), принципи функціонування у системі взаємодій (відносин),потенціали, походження матеріалу, особливості взаємодії об’єкта з іншимиоб’єктами у системі матеріальних відносин;

-Вісь «Т» охоплює узагальнене вивчення об’єкта: час структурної стійкості об’єктаяк перехід від однієї точки біфуркації до іншої, загальна тривалість «життя»цілісності та частин, походження об’єкта в системі природи тощо.

         На нашу думку, когерентним буде припущення,що когнітивна пам’ять як цілісна архітектура особистісного досвіду має шаровийпринцип будови. Пам’ять, структурно являє собою багатовимірний «семантичнийланцюг» (або патерни [20]),який формується у процесі пізнання між семантичним групами (досвід, знання),тобто знаками. Отже, когнітивна система інтерпретує пізнання (дійсність,знання) у знаки. Знаки мають різну семантичну природу і різну семантичнуповноту залежно від їхнього місця в знаковій ієрархії та їх значення ужиттєдіяльності когнітивної системи. У загальному розумінні знаково-семантичнийланцюг – це кібернетична система когнітивної організації, яка дозволяє їй:по-перше, бачити багатовимірність та суб’єктивну ієрархічність навколишньогосвіту (розрізняти суб’єктивне головне і другорядне); по-друге, екстраполюватиоб’єкти навколишнього світу у власну семантичну модель (матриця суб’єктивноїреальності, світогляд, суб’єктивна істина тощо) утворюючи інформацію; по-третє,фіксувати (запам’ятовувати) та використовувати соціальний досвід (слова,вимови, вирази тощо).

Повертаючисьдо порушенного питання щодо потребиоб’єктивного світу в інформації задля свого існування, розглянемо С.172 супутні фактори, умови, процеси, щосупроводжується об’єктивними взаємодіями:

-по-перше, взаємовплив об’єктів зовнішнього середовища та їхня якістьпідпорядкована лише законам природи (людина протягом свого життя вчилась їхвикористовувати, що й дозволило суспільству перетворювати матерію в бажануякість і форму). В результаті для об’єктів зовнішнього світу не існуєвірогідності розвитку, взаємодія відбувається на мікрорівні, де цілісністьоб’єкта недосяжна (у суб’єктивному розумінні виникає вірогідність), а отже результат,якість, тривалість взаємодії залежні від внутрішньої організації, стану об’єктуі законів природи, що поширюються і на процес, і на об’єкт;

-по-друге, взаємовплив об’єктів зовнішнього середовища завжди когерентний, аінформація за своїм характером релятивна. Відповідно до цього інформація дляоб’єктивного світу неприпустима;

-по-третє, взаємовплив об’єктів зовнішнього середовища відбувається миттєво, аотже, беручи до уваги відсутність в об’єктивному світі перманентності,стагнації, очевидним стає сторонність інформації.

         Таким чином, ми прийшли до висновків,що об’єктивні процеси взаємодії, які відбувається у матеріальному світі,реалізуються без участі інформації (пам’яті і розуму), а відповідносамоорганізація об’єктивного світу в ній не потребує.

Доказ безкінечної реплікації інформації

         Інформація невичерпна ані в своїй семантиці, ані в своїй кількості. Ідентична інформація здатна створюватисьбезкінечно, не спустошуючи себе і свої репліканти. Зрозуміло, що ця її властивість(реплікація) неприпустима для матеріального світу. Але будь-який матеріальнийоб’єкт (предмет) здатен бути джерелом інформація без кількісної та часовоїобмеженості, тобто доти, доки він для когнітивної системи досяжний. Навітьпісля цього його інформаційний образ (утворення інформація) здатний дореплікації так само необмежено.

         Ця унікальна властивість інформації, зодного боку, стала основоположним явищем для освіти як можливість поширюватинавчання серед необмеженої кількості учнів, з іншого – сприяла С. 173 виникненнюінформаційного шуму (дублювання інформації), що загострило проблему яксоціального розвитку через зниження якісної (компетентнісної) компонентинавчання.

Цяпроблема пов’язана із суспільною недооцінкою (недбалим ставленням, необачністю)інформації та її потенціалу. Можна навіть сказати, що реплікативна здатністьінформації поставила людство перед абсолютно новою проблемою, яка не можеіснувати в матеріальному світі. Вона полягає в існуючому парадоксі: реплікаціяінформації і її поширення утворюють умови для освіти, самоосвіти, але разом зтим для цієї аудиторії вона через тривалий час стає зайвою (застарілою), що ітрансформує її в інформаційний шум.

Усвоєму дослідження феномену Інтернету М. Кастельс вказує: «Зараз ми переживаємоінформаційний вибух. Згідно з результатами дослідження, проведеногоКаліфорнійським університетом у Берклі (Lyman and Varian, 2000), у Всесвітнійпавутині знаходиться близько 550 000 000 000 документів (95% з яких єзагальнодоступними), а швидкість збільшення обсягу онлайнової інформації становить7,3 мільйона web-сторінок щодня. Число повідомлень, які щорічно пересилаютьсяпо електронній пошті, у п'ятсот разів перевищує кількість web-сторінок. Щорічнов світі виробляється 1,5 мільярда гігабайт інформації різного виду, 93% з якоїу 1993 році були створені у цифровій формі» [3, 113].

Безкінечнареплікація інформації несе у собі масштабну соціальну загрозу і стає поруч зтакими проблеми, як екологічна небезпека, онкологічні захворювання,неосвіченість, надмірне споживання тощо. Реплікативне зростання інформації – цесоціальне явище, непритаманне об’єктивному світу, тому визнаючи його, слідвизнати, що інформація – це суб’єктивний феномен.

Доказ одночасногоіснування

         Жоден матеріальний предмет не здатнийодночасно існувати в різних місцях (в одному вимірі відповідно до теорій«квантової інформації» й «множинності світів» [16, 1] як суперпозиція) іодночасно бути доступним для сприйняття необмеженій кількості людей. Таказдатність властива виключно інформації, оскільки вона не тотожна об’єкту своговідображення і плюралістична за своєю природою, одна з яких – це здатність існуватипоза предметом. Це доводить соціальна практика використання названого потенціалу С.174 інформації, який дав людству можливістьгенералізувати винайдену інформацію (знання, вміння, відкриття, гіпотези тощо)протягом поколінь і передавати її нащадкам. Таким чином, інформація,залишаючись відображенням предмета та в когнітивному форматі – процесом,явищем, властивістю, станом тощо, позбавляється прямого емпіричного зв’язку зісвоїм об’єктом (у часі та просторі) утворюючи єдине соціально-інформаційне поле,яке виражається в доступності інформації.

Доступністьінформації – це відкритість суспільного досвіду та основа соціальногоаутопоезису (самотворення). Вона відіграє ключову роль у навчанні (освіті)соціуму і індивіда, а також виступає умовою прогресу. Обмеження доступностіінформації виражається у неосвіченості, незнанні, соціальній деградації: «Колизнання та інформація будуть поширеними як усередині суспільства, так і по всійземній кулі, вся робоча сила в цілому може й повинна стати самопрограмованою» [3, 118].

Доказ інформаційногорелятивізму

Кожнеджерело інформації (об’єкт відображення) є однаково доступним для сприйняття іосмислення будь-якій когнітивній системі. Але ідентичність винайденоїінформації має особистісно суб’єктивний характер, що впливає на якістьсемантики та її повноту. Виникає питання: чи можливий в об’єктивному світіінформаційний релятивізм? Якщо існує джерело інформації, то яким чином цеджерело може бути унікальним для кожного з суб’єктів сприйняття і осмислення?

Розглянемофеномен інформаційної організації когнітивної системи. Складність (величина,обсяг) інформаційної організації залежить від обсягу та характеру інформації,якою володіє суб’єкт або об’єкт по відношенню до суб’єкта. Відповідно до цьогонаявна інформація має пряме відношення до якості, повноти сприйняття. Урезультаті інформаційно більше організована система потенційно здатна винайти значноціннішу (більш складну) інформацію порівняно з менш інформаційно організованою,оскільки, по-перше, більша інформаційна організація володіє широкимметодологічним та інструментальним комплексом, по-друге, більша інформаційнаорганізація оперує більшою інформацією про об’єкт дослідження (інформаційнеджерело), по-третє, більша інформаційна організація С. 175 здатна скоріше визначитипомилки в інформації, встановити напрями дослідження, скоротити тривалістьдослідження тощо: «Зрозуміло, що система, яка здатна більш ефективновикористовувати свої вільні ресурси у протистоянні діям зовнішнього середовища,має більше шансів зберігати або покращувати умови свого розвитку» [17, 24].

Такимчином, кожна когнітивна система буде винаходити унікальну інформацію придосліджені, вивчині однакового джерела інформації. Отже, обов’язковаприсутність в інформації семантичного плюралізму доводить її суб’єктивнепоходження. Д. Мілль зазначав, «Про предмети ми знаємо лише, по-перше, звідчуття, які вони викликають у нас та по-друге, порядок виникнення цих відчуттів»[6, 54].

Наведенідокази не здатні у межах даного дослідження відобразити всю існуючу на даномуетапі соціального розвитку повноту знання і практичного використання інформації.Але разом з тим вони дають загальне уявлення про інформацію як суб’єктивного іпрагматичного явища. Отже, ми прийшли до висновків, що універсальної дефініціїінформації бути не може. Це доводить сама полісемія існуючих антагоністичних таполіаспектних точок зору. Природа інформації плюралістична, а отже кожне звизначень має бути адекватним тому рівні на якому феномен інформаціїрозглядається, вивчається та використовується.

Нанашу думку, існує три категорії (види) інформації: інформація когнітивна,інформація соціальна, інформаційні засоби.

Інформаціякогнітивна – це початковий рівень (етап формування) утворення та накопиченняфеноменального та ноуменального (метаінформація) досвіду, тобто особистісноїінформації як розуміння, ідентифікація навколишньої природи. У своїйфундаментальній праці І. Кант сказав, що «насправді пізнана реальність є лишепродукт самодіяльності нашого розуму в його власній сфері, тому немає ніякоїпотреби в переході від суб'єкта до зовнішніх речей і від них до суб'єкта,оскільки речі знаходяться поза нами, ми про них зовсім нічого не знаємо і знатине можемо, а все те, що ми пізнаємо знаходиться в нас самих і є явищем нашоїсвідомості, витвір нашого розуму» [2, 24].

Інформаціясоціальна – це надскладна система інформаційних відносин, що існує як:генералізація множини особистісної С. 176 інформації, тобто знання, досвід, вміння таінше (утворення метаінформації або інтелектуального капіталу); загальна системазнакових уніфікацій (зведення семантики знаків до моністичного розумінняпредметів, процесів, явищ, властивостей, характерів, поведінки тощо), тобтомова, писемність, адекватність розуміння навколишніх об’єктів та інше;  соціальна узгодженість, домовленість,імперативи, закони, тобто соціальні акти, що спрямовані на підтримкусуспільного порядку, на встановлення інтенцій соціального розвитку як прагненнядо виживання, добробуту, заможності тощо; соціальні взаємодії, утворення,організації, тобто інформація, на базі якої реалізуються, відбуваютьсярізноманітні соціальні процеси, акти, ієрархічні структури тощо – наприклад,соціальні інститути, комерційні об’єднання, державні установи, заклади освіти.

Інформаційнізасоби – це комплекс існуючих способів, методів, інструментів управління, коригування,контролю за вчиненням дії, акту, організації процесу, отримання реакції(зворотній зв’язок) як відповіді. Ця категорія узагальнює практичнезастосування, використання когнітивної та соціальної інформації у формалізованомувигляді. Інформаційними засобами є а) знання як вміння, алгоритмічне розуміннякінцевої мети, б) команда управління (сигнал), в) способи розв’язання проблеми,г) певне завдання, зобов’язання.

         Найбільшою проблемою сформульованоїнами класифікації є складність ідентифікації тієї чи іншої інформації середвсього існуючого комплексу соціальних практик. Каузальність цієї проблемипов’язана або виникає через складність інформаційної організації суспільства,яку також можна назвати суперінформаційною організацією. Але в іманентнихпроцесах або у практиках ідентифікація переважно можлива, що і дозволиловинайти дослідницькі методи, створити інструментальні засоби, сформуватисоціальний інтелектуальний та культурний капітали, а на індивідуальному рівнінавчитись діяти, розуміти, виконувати тощо.

         Є всі підстави вважати, що когнітивнаінформація основоположна і первинна, оскільки винаходити (утворювати)інформацію здатна виключно когнітивна система [21]. Будь-яка зміна когнітивноїінформації (структурація, презентація) супроводжується процесами формалізації,тобто зміною форми, формату інформації. С. 177 У результаті як і іманентні знання, так і репрезентаціяінформації іншій когнітивній системі утворюються в результаті формалізації(знання [22], речення, текст, вираження).

Істотнимє те, що кількість формалізацій інформації необмежена. Ідентична когнітивнаінформація здатна існувати фактично в усіх відомих людині видах і типах формалізаціїв один і той же час. Таким чином, з точки зору даної категорії, інформація – цесуб’єктивне іманентне уявлення когнітивною системою свого навколишньогосередовища (об’єктивної дійсності) у вигляді патернів (знаків, «семантичнихланцюгів») як пам’яті, досвіду шляхом емпіричного та ноуменального сприйняття.

         Наведена класифікація інформації даєзмогу змінити дослідницьку парадигму феномену суспільства і розглянути його нарівні інформаційних відносин, де емпірична «видимість» його динаміки та поодинокевивчення тих чи інших контингентних соціальних актів не дають змоги побачитицілісності соціальної системи та зрозуміти її характер, поведінку, інтенціїрозвитку: «Суспільство не може бути зрозумілим або змальованим без йоготехнологічних інструментів» [4, 23].

Нанашу думку, найбільш когерентними до такого завдання стали дослідження феноменумережі (соціальні або соціальноорієнтовані) як системи соціальних відносин.Особливо цінними є дослідження М. Кастельса, у межах яких науковець вивчаєстан, еволюцію, перспективи, можливості соціальної трансформації, щовідбуваються у мережевій формалізації соціальних відносин (інформаціональнесуспільство).

Отже,суспільство – це, в першу чергу, глобальна соціальна інформаційна організація,з численними атрибутами та рефлексіями свого розвитку, розширення,вдосконалення, нагромадження, різноманітними процесами, проблемами тощо. Суспільствов прямому сенсі – невидиме явище, воно не має чітко встановлених кордонів,матричної моделі тощо і проявляється на емпіричному рівні лише у вигляді ознак,результатів свого існування або своєї присутності. Цей феномен утворюється назасадах індивідуальної генералізації як емерджентна і структурна сукупністьвсіх існуючих когнітивних інформаційних організації, задля полегшення свогожиття, захисту, культурного та інтелектуального розвитку та багато іншого. Алеслід виділити найбільш значущу ознаку (причину) цієї С. 178 організації, якою єінформація як основна відмінність людини, а відповідно і критерій оцінки,показник валідності людини певній соціальній підсистемі. Завдяки існуючійунікальності кожної індивідуальної когнітивної інформаційної організації відбуваєтьсярозподіл соціальних ролей, утворення соціальних інститутів, визначен… Продолжение »