Порало І. Осмислення предметної орієнтації категорії інформація / Іван Порало // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2012. – № 65. – С. 25-36.

(Подается повтор вступления, оно также опубликовано в статье Порало І. Феноменологізація категорії інформація у системі інформаційних відносин / Іван Порало // Практична філософія. – 2012. – № 4. –С. 119-126 и в статье Порало І. Феномен потенціалів інформації та їх соціальне значення / Іван Порало // Мультиверсум. – 2012. – № 8. – С. 164-186)

УДК 34.01:21.9

Порало І.В.,

аспірант Інституту вищої освіти НАПН України

 

ОСМИСЛЕННЯ ПРЕДМЕТНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ КАТЕГОРІЇ ІНФОРМАЦІЯ

 

Подається детальне вивчення феномену інформації та концептуалізація категорії інформаційні відносини на базі отриманого нового знання, розуміння її сутності. Сформулювало дефініцію інформації з точки зору суб’єктивного підходу та актуалізовано проблему недбалого ставлення до інформації як найбільшої соціальної цінності.

Ключові слова: інформація, атрибутисти, інформаційна організація

 

Дослідження онтології інформаційних відносин нами було розпочато у попередній публікації «Феноменологізація категорії інформація у системі інформаційних відносин (Онтологія інформаційних відносин. Частина 1)». У цій публікації ми продовжує комплексне дослідження (на даний момент складається з трьох частин) феномену інформації та інформаційних відносин.

Аналіз вітчизняних наукових досліджень відображає перманентність розвитку наукового світогляду з вивчення феномену інформації. З одного боку, таке становище сучасних дослідницьких пріоритетів базується на втраті інтересу до проблеми інформації, а з іншого, – переважній більшості науковців здається, що цей дослідницький напрям втратив свою актуальність через вичерпаність предмету вивчення. Однак проблеми, які виникають на шляху соціального розвитку не зменшуються, а навпаки – щоразу стають більш складними та незворотними. Стає зрозумілим, що існуючі засоби, інструменти та підходи невалідні принаймні за тих умов, де вони використовуються. Інакше важко пояснити намагання розв’язати проблеми примножуючи їх.

Все це свідчить про появу проблеми нового характеру, а саме: існуючі дослідницькі підходи, традиційне світорозуміння не корелюється з сучасними нелінійними умовами соціальної самоорганізації. Через це під загрозою опинилася освіта як основний соціальний аутопоезис (саморозвиток). Нові обставини вимагають нового, сучасного підходу. Відтак слід змінювати дослідницьку парадигму, а разом з ним і архаїчну інструментальну базу.

Якісні соціальні трансформації, як свідчить практика, неможливі на макрорівні, оскільки суспільство – це передусім емерджентне явище. Будь-яка соціальна трансформація починається на макрорівні, який складають люди та їхні відносини, потреби, інтереси тощо. Освіта є системою індивідуальної соціалізації, системою виробництва національного інтелектуального ресурсу, системою еволюціонування  людини «незнаючої» в людину «знаючу», а отже якісна зміна суспільства починається з якості освіти. Але у такому разі виникає парадокс: якщо якісна зміна системи суспільства можлива лише засобом освіти, а освіта – відповідно – сама потребує якісних змін, які може здійснити лише така надсистема, як суспільство, то в такому випадку якісна зміна освіти та суспільства неможливі без втручання певної зовнішньої надсистеми (іншої країни).

Але насправді ситуація не настільки безвихідна. Беручи до уваги такий феномен, як інформація, а тим більше інформаційні відносини, соціальна система (як і освіта) здатні забезпечити свій розвиток іманентно, тобто не інтегруючись із зовнішніми надсистемами і тим самим не втрачаючи своєї ідентичності. Хоча слід зазначити, що рефлексії цієї інтеграції вже є (Болонська система). З цього приводу А. Ракітов зауважив: «Оскільки на даний час соціально-економічний успіх будь-якої країни залежить від знань, уміння (ноу-хау) і технології, то можна стверджувати, що країни, які не змогли своєчасно вступити на шлях інформатизації, приречені не лише на економічне, технологічне й політичне, а й на культурне відставання» [10, 36].

Таким чином, метою нашого дослідження є детальне вивчення феномену інформації та концептуалізація категорії інформаційні відносини на базі отриманого нового знання, уявлення, розуміння її сутності. Необхідно сформулювати дефініцію інформації з точки зору суб’єктивного підходу та актуалізувати проблему недбалого ставлення до інформації як найбільшої соціальної цінності.

Ми не намагаємось репрезентувати у новому світлі інформаційні відносини з якими сучасна людина лише поверхово знайома, навпаки – нами поставлено завдання дослідити інформаційні відносини як невідоме явище. Їх основні компоненти – такі, як інформація, її комунікація та якісна (інтелектуальна) соціальна трансформація через формалізації інформації (знання, теорії, формули, вираження, закони тощо) – приховують надзвичайно цінні для соціального розвитку потенціали, особливо на сучасному етапі суспільної організації.

ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ КАТЕГОРІЇ ІНФОРМАЦІЇ

Інформація не може бути абстрактним явищем. Лише сам факт нашого існування, наше дистанційне і темпоральне спілкування, наявність у нашому суспільстві атрибутів цивілізації вже доводить соціально орієнтований прагматичний характер інформації. Розуміючи її соціально-ціннісне значення людина навчилась у певній мірі до неї раціонально ставитись – цінувати, зберігати, використовувати тощо [1, 165]. Але поряд з цим існує і широке коле проблем пов’язаних з адекватним розумінням та уніфікацією цієї категорії. З цього приводу інформація залишається потенційно недооціненою і непізнаною, що призводить до виникнення парадоксальних явищ, таких як дефіцит інформації («інтроформація»  Ю. Теслі [14, 53]) та його протилежність – інформаційний шум, а разом з ним і виникнення бар’єрів на шляху подальшого вивчення природи інформації, С. 25 маніпулювання нею для досягнення певних локальних цілей, а також достатньо суперечливим залишається осмислення і розуміння феномену її самоорганізації та новоутворення як метаінформації[1] та ін.

Беручи до уваги існуючу полісемію дефініцій «інформація» та релятивну природу феномену, ми прийшли до висновків, що існуючі концептуальні підходи неповні й надто суб’єктивні, тому не охоплюють усі відомі аспекти семантики поняття, яка динамічно доповнюється, про що казав А. Урсул: «Проблема інформації саме тому і являє собою проблему, оскільки вона пов’язана з багатозначністю, і, відповідно до цього, з невизначеністю» [17, 25]. Натомість, у наш час поняття змістовно занадто розширюють і, тим самим, будують нову загальну холістичну теорію всього, ототожнюють абсолютно різні феномени: генетичний код, людські думки, книжку, «пам’ять» атому, комп’ютерну мову тощо, що у соціальному та науковому середовищі спричинило виникнення концептуального і понятійного «чорного ящика»: «Інформація міститься не лише у книзі. Вона існує і у живій клітині, і у мертвому кристалі, її може зберігати і наша природна пам'ять і пам'ять бездушної машини» [12, 8]. Як бачимо, така універсалізація поняття завдає значної шкоди дослідженню існуючих потенціалів інформації і стимулює втрату її суб’єктивної цінності: «Цінність інформації виступає її прагматичною властивістю, що впливає на поведінку, на прийняття управлінських рішень тим чи іншим високоорганізованим приймачем інформації» [16, 23], [1, 159-160].

         Існуючий досвід у розробці дефініцій «інформації» та в побудові провідними науковцями світу міждисциплінарних теорій з інформації, що розроблялися протягом минулого століття, доводять відсутність прямої відповіді на питання «що таке інформація?» принаймні у тому вигляді у якому воно ставиться, оскільки в загальному розумінні інформація – це все, що нас оточує і з чим ми контактуємо щохвилини. Попри численний масив наукових напрацювань у напрямку концептуалізації феномену, ми спробуємо дати адекватну відповідь не на абстрактне поняття, а на конкретні питання: чим є інформація? як вона виникла? яке відношення вона має до суспільства? у чому її цінність? Це не означає, що наші наукові позиції претендують на винахід. Такі заяви, беручи до уваги широту існуючого дослідницького поля проблеми дефініції і природи інформації, будуть помилковими, перебільшеними, неетичними. Наша мета полягає лише у генералізації існуючих концептуальних засад та їхній структурації.

         Нам відомо: по-перше, дослідниками було встановлено, що інформація нематеріальна і існує як у живій, так і в неживій природі або в одній з них залежно від суб’єктивного світогляду [7, 160-161]; головне, що її існування визнане на фізичному, прагматичному, ментальному та праксеологічному рівнях: «Поняття інформації в сучасній науці є «більш загальним», ніж поняття матерії і свідомості, оскільки воно притаманне і матерії, і свідомості» [17, 278]. По-друге, розуміння сенсу, місця, ролі інформації в органічному, неорганічному, соціальному світах різне. Це доводить суб’єктивність інформації, яка визначається її приналежністю до природи суб’єкта. В свою чергу, це ускладнює уніфікацію і гомогенне подання інформації у холістичній концептуальній моделі. По-третє, інформація невід’ємна від предмета, який виражає, тому вона не підлягає феноменологізації, оскільки без предмету не існує. Не може бути інформації ні про що, бо це суперечить її існуванню. По-четверте, інформація невід’ємна від матерії, процесів трансформації матерії та інших явищ вищого характеру (молекулярні, енергетичні, атомні, субатомні тощо). По-п’яте, інформація потребує носія і засобів формалізації. По-шосте, інформація здатна до реплікації і розвитку (семантичне розширення).

Осмисливши ці загальні, властиві інформації характеристики, ми прийшли до висновків, що проблема розуміння природи інформації полягає у її суб’єктивності, відносності й залежності. Це робить її нелінійною. Суб’єктивна природа інформації визначається її прямою і обов’язковою залежністю від суб’єкта, який і надає їй тих характеристик і значень, наділяє її тією роллю і функціями, які потрібні суб’єкту по відношенню до чогось. Відносність ґрунтовно досліджувалась Ю. Теслею і була сформульована у понятті «інтроформація», «внутрішня організація матеріальних утворень, що відображає їх відношення до істини (до дійсності) і виступає джерелом їх вияву (бачення Світу)» [14, 53]. Іншими словами, під інтроформацією слід розуміти «внутрішню організацію, що виступає джерелом інформації і формує поведінку (вияв) будь-яких матеріальних утворень» [14, 54]. Ю. Тесля наголошував, що саме різноманіття стану матеріальних утворень і є інтроформацією – тобто різницею, «категорією відмінності, це сутність відносності, неоднорідності у природі» [15, 37]. Залежність обумовлена нездатністю інформації існувати без предмету, тобто без семантики, що відображає певний феномен у середовищі.

Це дало нам підстави до висновку: в об’єктивному світі інформації як автономії не існує. На цьому рівні взаємодії (між об’єктами середовища) її існування немає значення і є зайвим, а отже в об’єктивному розумінні вона не може бути атрибутом матерії. З цього приводу І. Кант зазначав: «За допомогою чуттєвості ми не те, що не ясно пізнаємо властивості речей самих по собі, а взагалі не пізнаємо їх і як тільки ми усунемо наші суб'єктивні властивості, одразу виявиться, що уявлений об'єкт з якостями, наданими йому чуттєвим спогляданням, ніде не зустрічається та й не може зустрітися, оскільки саме наші суб'єктивні властивості визначають форму його як явища» [4, 150]. С. 26

Інформація – це винахід розуму або його ознаки (якщо мова про тварин); це суб’єктивна формалізація дійсності; це гносеологічний, комунікаційний інструмент, компонент; це можливість і засіб взаємодії з зовнішнім світом як діалог, говорячи словами І. Пригожина. М. Лоський зазначив, що «твердження Канта з приводу неможливості пізнати істинне буття здаються на переший погляд незаперечно правильними. Однак сучасний розвиток гносеології визначив існування багатьох способів, якими можна зрозуміти, як предмет, уявлений людиною, тобто іманентний свідомості, міг бути по своєму буттю незалежним від індивідуальної людської свідомості чи навіть від усякої свідомості» [8, 6].

Відсутність інформації в об’єктивному світі ми визначаємо на підставі шести сформульованих нами доказів, в яких ми обґрунтовуємо феномен інформації поза атрибутивної та функціональної теорій. Докази представлені у трьох публікаціях: «Феноменологізація категорії інформація у системі інформаційних відносин» – доказ «умовного атрибуту», «Осмислення предметної орієнтації категорії інформація» – доказ предметної приналежності інформації, «Феномен потенціалів інформації та їх соціальне значення» – доказ суб’єктивного існування інформації, доказ безкінечної реплікації інформації, доказ одночасного існування, доказ інформаційного релятивізму.

Доказ предметної приналежності інформації

Однією із суттєвих характерних особливостей інформації є її приналежність до предмету, який вона презентує (відображає). З цього приводу виникає непорозуміння: що саме презентує інформація, коли предмет здатен виражати себе індивідуально як цілісно, так і поліаспектно? Вираження предмету – це його спосіб існування, тобто заданість бути опором (спротивом, тобто реагувати на вплив і його відображати) у світі фізичних взаємодій, здатність реалізовувати закладене законами природи прагнення рівноваги і пошуку атрактора (умовної когерентної кінцевої мети) тощо. Беручи до уваги той факт, що гіпотетично інформація – це лише компонента як атрибут, властивість матерії, отже її потенціал (семантична повнота) не здатний перевищити потенціал, цілісність самого предмету, яким спричинена, тому вона не може рівнозначно виражати предмет у матеріальному світі, оскільки обмежена своєю другорядністю. Це твердження простежується і в праці О. Котової: «Матерія безкінечна у своїх атрибутах, які розкриваються поступово у процесі пізнання» [5, 38].

У такому разі під тиском принципу антогонізму інформація має бути або самим предметом і втратити свою сутність (стати матерією), або, залишаючись нематеріальною, втратити право на існування в об’єктивному матеріальному світі, оскільки вона стає зайвою (визнання об’єктивного існування інформації одразу претендує на визнання її автономії, оскільки вона – не поодиноке явище (існує безліч предметів процесів, виявів, які відповідно до атрибутивної теорії мають інформаційний атрибут). Інформація може бути об’єктивним атрибутом лише за умови її паралельного існування як кібернетичного феномену, кібернетичної системи, незалежної від системи-матерія).

Якщо звернути увагу та такий факт, як розпад (зникнення) цілісності предмета у матеріальному світі, то виникає питання: що в такому разі відбувається з його гіпотетичним інформаційним атрибутом? За всіма правилами, інформація як атрибут також зникає, оскільки втрачає свій предмет відображення. Але, виходячи з цього, стає незрозумілим, яким чином ми як високорозвинене суспільство існуємо у сьогоденні, бо наші сучасні знання похідні від знань усіх попередніх поколінь, які до того ж створювались в чужинному для нас світі (якого вже не існує)? Розуміючи, що інформація все ж таки існує і наша цивілізація це практично підтверджує, ми отримуємо незапечений доказ її суб’єктивного існування, у межах якого вона проявляє свій нелінійний характер (існування поза часом, поза простором, на будь-якому носії та інше).

Апелюючи до теорії відображення, припускаємо, що в об’єктивному світі інформація як атрибут не зникає повністю, а у певній мірі здатна до відображення в іншій формалізації (предметі, процесі, явищі): «Відображення не можна розглядати як результат взаємодії. Рух, що розуміється як зміни взагалі, як спосіб існування матерії, виступає найбільш важливою і загальною характеристикою матерії. Взаємодія розкриває певну сторону моменту руху. Відображення, що розглядається як результат або сторона взаємодії, виступає по відношенню до нього як більш вузьке поняття» [5, 38], тобто матерія – це комбінація і її результат, а відображання слід розуміти як інваріант певної існуючої комбінації.

Але навіть це припущення не може бути аргументом у визнанні існування інформації в об’єктивному світі. Не беручи до уваги проблему суб’єктивності теорії відображення в її первинному сенсі, її докази існування залишків інформації одного предмету на іншому в результаті їхньої взаємодії не здатні претендувати на зважений і обґрунтований аргумент. Інформація – це завжди семантична цілісність, сенс, тому вона не може існувати у вигляді сепаратних частин, оскільки втратить свій зміст, семантичну емерджентність.

З цього приводу можна навести контраргумент Р. Абдєєва з «атрибутивного» підходу щодо визнання існування структурної інформації як те, що відображає певну структуру, архітектуру, історію, природу, стан, потенції матеріальної організації або її навколишнього середовища: «Л. Петрушенко писав, що окрім енергії, укладеної в шматку вугілля, там міститься й інформація про події, що відбулися в далекі часи» [1, 162].

Безумовно, структурна інформація має вагоме значення для епістемології, але аргументом у доведенні збереження відбитків взаємодії матерії бути не може. Беручи до уваги феномен кореляції як процесу трансформації, руху, зникнення і появи матерії, слід визнати, що ці відбитки й складають сутність матерії, її унікальність, оскільки вона виникла, видозмінилась у результаті процесів трансформації. Тобто апріорно матерія є такою, якою вона є і лише дослідження її генезису, еволюційного шляху поступово розкриває її історичні зв’язки. Достатньо взяти до уваги корелятивність об’єктивного світу та його суцільну взаємозалежність. Структурна інформація може претендувати виключно на феноменологізацію, що вже є емпіричною умовністю. С. 27

Звернемо увагу на нелінійні властивості й можливості інформації. Вони доводять, що інформація володіє широким комплексом різноманітних потенціалів, які предмету, процесу, явищу невластиві й «перевищують» їх можливості у фізичному світі. Отже, інформація плюралістично відображаючи свій предмет, доводить свою складність, нелінійність, загальність і претендує на автономію, на окреме теоретичне дослідження власного феномену:

1. Це здатність інформації до сублімації (існувати на різних носіях) та формалізації (виражатись за допомогою різноманітних знакових систем або у вигляді певних конструктивних алгоритмів, проекцій, схем, порядків послідовностей тощо);

2. Інформація здатна до репродукції, у результаті якої виникає метаінформація. Її поява обумовлюється такими процесами як генералізації та абстрагування. Під генералізацією слід розуміти розширення семантичної повноти інформації, яка утворюється в наслідок зведення інформації про множину предметів, процесів, явищ у певну цілісність, що – з одного боку – призводить до утворення універсалій, а з іншого – до збільшення семантичного об’єму по відношенню до її попередньої повноти. Абстрагування – це протилежний процес, у результаті якого інформація переходить від загального до конкретного, виражаючи деталі, аспекти певної генералізованої моделі, або навпаки – одного предмету, процесу, явища. Абстрагування обов’язково супроводжується обома принципами генералізації. Також слід відмітити, що і генералізація, і абстрагування – це якісна і кількісна перебудова інформації;

3. Інформації властива реплікація як здатність до дублювання, повторення (копіювання, тиражування) всього семантичного об’єму або його певної частки. Ця властивість дозволяє їй безкінечно кількісно збільшуватись не завдаючи шкоди, не вичерпуючи материнську інформацію;

4. Інформації властива комунікація як здатність поширюватись і переміщуватись у часі та просторі. Просторова комунікація здійснюється через засоби прийому та відправки носія інформації, а переміщення у часі здійснюється шляхом традиційного збереження і наступного звернення до інформації зафіксованої на носії, де час слід розуміти не як відносну величину, а як вимір тривалості динамічних переходів;

5. Інформації властиві втрати, що виражаються у порушенні її цілісності. Втрата може бути як навмисною і виникати у результаті трансформації інформації (генералізація, абстрагування), так і випадковою, що виникає через невалідність способів реплікації, репродукцію інформації; пошкодження цілісності носія інформації при збережені; невалідність засобів формалізації інформації; похибки у каналах комунікації; невалідність інструментальних засобів при синтезі, аналізі, порівнянні, абстрагуванні, узагальнені інформації. Втрати мають різну природу але найбільш значиме те, що вони спотворюють інформацію, змінюють її цінність, прагматичність, довіру до неї та її потенціал.

Проблема втрати універсальна і властива будь-якій організації – починаючи від атому, клітини й закінчуючи планетарними процесами. Такими універсальними стали поняття «втрата» й її похідні «незворотність», «невизначеність», які на початковому етапі досліджувались Р. Клаузіусом, Л. Больцманом, С. Карно, В. Томсоном, Л. Сциллардом, К. Шенноном, Н. Вінером, Дж. фон Нейманом, Р. Фішером, Л. Берталанфі та іншими науковцями. Спершу проблема втрати розглядалась і осмислювалась у межах філософії, де, ставши проблемою об’єктивного характеру, була взята фізиками для подальшого вивчення у сфері термодинаміки, яка, концептуалізуючи її на феноменологічному рівні, почала досліджувати процеси переходу енергії з одного виду й стану в інші (закон збереження енергії) – зокрема, визначаючи феномен тепла як втрату енергії. На цій дослідницькій ниві Р. Клаузіус сформулював поняття «ентропія», яким намагався пояснити феномен втрати: «Проведений Клаузіусом аналіз назавжди розсіяв ілюзії щодо отримання корисної роботи «задарма»» [12, 14] і разом з тим сумісно з Л. Больцманом сформулювали другий закон термодинаміки (закон другого початку) [12, 12-14], [9, 166-169].

Зрозумівши універсальність втрати і її загальну властивість, феномен було поширено за межі термодинаміки, а його поняття із спеціального перетворилось у міждисциплінарне. Цей перехід був обумовлений розвитком центральної проблеми втрати, яка, як було встановлено, властива будь-якій системі. Але малодослідженим залишається процес співвідношення ентропії з інформацією, якщо інформація – це суб’єктивний феномен.

З об’єктивної точки зору, виникнення (виділення системою) ентропії багато в чому зрозуміле: якщо інформація є об’єктивним атрибутом матерії, то всі процеси її трансформації – інформаційні (відображення), тому ентропія  як визначене об’єктивне явище також має свій інформаційний атрибут. Але одночасно з цим, розуміння ентропії на когнітивному рівні (прослідковується в атрибутивній теорії) має і суб’єктивний характер, тобто інформація (за дефініцією Ю. Теслі – інтроформація) виникає як різниця між станами системи до процесу якісної зміни і після нього «Вперше: зв’язок ентропії з інформацією було (у неявній формі) відмічено Л. Сциллардом у 1929 році. Він вказав, що ентропія, втрачена газом завдяки поділу часток з високим та низьким рівнем ентропії, дорівнюється інформації, що отримується «демоном Максвелла» і передається спостерігачу «експеримента»» [1, 165]. Але побудована теорія була іманентною фізиці й, відповідно до цього, залишалась спеціальною, не дивлячись на встановлені її зв’язки з інформацією на ментальному рівні (до середини минулого століття не було теорій інформації, а саме поняття зводилось до повідомлення і відомостей, про що нагадує А. Урсул [16, 6]).

Л. Берталанфі висунув гіпотезу про універсальність законів природи (фізико-хімічні процеси об’єктивного світу) для живої та неживої матерії. Це дозволило екстраполювати ентропію як невід’ємне явище матерії, що виникає в результаті її розвитку (руху, розширення) на живий організм (матерію) [1, 164], але при цьому ентропія не виходила за межі спеціальної теорії переходу енергії, натомість зуміла стати міждисциплінарною дефініцією. С. 28

Першою такою рефлексією стала концептуалізація інформації як феномену, що припадає, за словами А. Урсула [16, 6],  на початок розвитку засобів телекомунікації (телефон, телеграф, телебачення). На цьому етапі прослідковується моністичний підхід у розумінні природи інформації, де вона ототожнюється з порядком і організацією, про що каже Н. Вінер: «Як ентропія є мірою дезорганізації, так і передана деякими сигналами інформація є мірою організації» [2, 17]. Тобто інформація стає засобом визначеності, проекцією майбутнього, знанням зовнішніх умов людини відповідно до її навколишнього середовища.

Розвинена Н. Вінером проблема невизначеності розвитку, яку він досліджує на теоретико-концептуальних засадах низки фізиків і філософів – зокрема, на роботах Дж. Гіббса, дозволила йому сублімувати феномен ентропії до теорії управління у його термодинамічному контексті як розширення Всесвіту та у контексті теорії вірогіднісного (нелінійного) розвитку світу, яка припускає можливість будь-якого майбутнього, де кожен із сценаріїв розвитку являє окремий світ: «Нововведення Гіббса полягало в тому, що він став розглядати не один світ, а всі світи, де можна знайти відповіді на обмежене коло питань щодо нашого середовища. У центрі його уваги постало питання про ступінь, до якої відповіді стосовно однієї низки світів будуть ймовірні по відношенню до іншого, більш широкої сфери світів. Крім того, Гіббс висував теорію, що ця ймовірність, унаслідок старіння Всесвіту, природно, прагне до збільшення. Міра цієї ймовірності називається ентропією, а тенденція ентропії полягає в її зростанні» [2, 10].

Наступним кроком міждисциплінарного поширення поняття була вірогіднісно-статистична теорія інформації К. Шеннона, де «під інформацією розумілось повідомлення, що зменшує невизначеність (ентропію) у приймача повідомлення» [1, 165]. Таким чином, категорія ентропія відходить від вузької, спеціальної дефініції і посідає вагоме місце у теоріях інформації.

На думку Дж. фон Неймана та Р. Фішера, поняття «ентропія» та «інформація» слід розглядати у цілісній теорії. З цим погоджується і Н. Вінер, ототожнюючи втрату інформації з ентропією. Цю наукову позицію підтримує і Р. Абдєєв на своїх прикладах: «Невпорядкований масив всілякої інформації без її класифікації; книги в бібліотеці, звалені в безладді в одну купу, «захаращення» банків даних інформаційним «сміттям». Можна привести безліч прикладів ентропії (хаосу, безладдя) і в соціальній сфері, і в народному господарстві, які вдається ліквідувати (або зменшити) саме внесенням нової інформації (порядку, організації)» [1, 166].

У концептуалізації феномену інформації (теорія інформації) досі залишається проблема антагонізму між об’єктивним та суб’єктивним. Звернемо увагу на ентропію як термодинамічний процес. Зрозуміло, що ентропія – це фізико-хімічне явище, тобто притаманне об’єктивному світу, але його виникнення у теорії інформації не зовсім зрозуміле. Ентропію ототожнюють з вірогідністю, невідомістю, втратою, з проблемою комунікації тощо і, тим самим, узагальнюють, не встановлюючи її приналежність об’єктивному чи суб’єктивному світу, як і сам феномен інформації (з «атрибутивної» точки зору). Відповідно до цього ентропія стає універсальним явищем (яким врешті стала й інформація), тобто ідентичним для тексту (помилки, дублювання), для соціального життя (злочинність, бідність), для утворення тепла у термодинамічному процесі, для біологічної істоти (смерть, хвороба, страждання), для предмета (розпад, трансформація), для планети (видобуток природних копалин, руйнування екології) тощо.

Навіть якщо не звертати увагу на встановлену тотожність ентропії та вірогідності, яка характеризує не втрату, а релятивність перспективи розвитку, стає зрозумілим, що втрата інформацією якісної або кількісної цілісності розуміється умовно. Або, наприклад, якщо комунікацію інформацію у певних кібернетичних системах розглядати об’єктивно (де у такому разі вони перетворюються в спеціальний корелятивний ланцюг і зникає сама кібернетична сутність), сигнал як відповідь, відгук системи на команду має об’єктивну природу (електричний, фотонний імпульс) формалізація цього сигналу в інформацію має абсолютне інший характер – це когнітивний, суб’єктивний феномен. Інформація здатна відображати будь-яке явище (предмет, процес), але неспроможна бути ним.

Незаперечним є те, що інформації властива втрата, але що вона собою являє? Втрату частки електричного сигналу через зміну напруги у провіднику або неповноту відображення мікро/макрооб’єкту як його особисту проблему? Відповіді на ці питання ми спробуємо дати у нашій «суб’єктивній» інтерпретації феномену втрати.

Осмислення інформації як когнітивного явища є основою для нашого «суб’єктивного» підходу. Суб’єктивність виступає формалізацією певного доступного, наявного, можливого, осмисленого, зрозумілого в об’єктивному світі (недоступному, невидимому, незрозумілому тощо) когнітивній моделі (людина, суспільство, штучний розум). Отже втрату інформації слід розуміти як порушення її цілісності, а в деяких випадках – як зміну її семантичної якості або взагалі її зникнення. Таким чином, втрата – це тотожність ентропії в її термодинамічному сенсі, де вона означає розпад, руйнування цілісності.

Для більшої зрозумілості розглянемо детальніше «суб’єктивний» підхід. Проблема суб’єктивності достатньо широко вивчалась у філософії впродовж багатьох століть. Концептуальна розробка проблеми знайшла місце і в точних науках, де вона заклала основи для виникнення квантової фізики. Але не дивлячись на її значення, суб’єктивність залишається недостатньо осмисленою, хоча є затребуваною на будь-якому рівні соціального життя і розвитку (це підтверджують такі рефлексії, як зверненість до прагматизму, до заощадливості, до етичних норм як соціального порядку тощо). Ми схильні вважати, що суб’єктивність як здатність відокремлюватись від природного об’єктивного була недооцінена, тому людина так і не навчилась її до кінця розуміти.

Суб’єктивність – це здатність суб’єкта інформаційних відносин бути самим собою і існувати у межах своїх можливостей. Суб’єктивність виникає лише на когнітивному рівні як опір, здатність суб’єкта протистояти впливу зовнішнього світу, використовувати його потенціал і властивості. В основу суб’єктивності можливо поставити тезу: людина – це гість, а отже розуміння людиною навколишнього світу можливе лише як для гостя, С. 29 тобто суб’єктивно. Це дає можливість сформулювати причини виникнення суб’єктивності, якими є: емпіричне сприйняття, ноуменальне (мислення, пам’ять, уява, інформація, думки, почуття) осмислення, інструменти пізнання (людина створює різноманітні інструменти, за допомогою яких відкриває приховані сторони предмету, явища, процесів або розширює власні можливості).

Отже, всі три категорії суб’єктивні, оскільки:

- емпіричне сприйняття реалізується на базі сенсорної системи організму як можливості орієнтації у навколишньому середовищі;

- ноуменальне осмислення реалізується на базі розумової здатності (інтелекту) як можливості не лише сприймати на рівні подразника навколишній світ, й осмислювати його на базі свого особистого попереднього досвіду;

- інструменти пізнання створюються когнітивною системою (людиною) задля розширення власних можливостей (емпіричного сприйняття і ноуменального осмислення навколишнього світу) функціонувати, діяти, пізнавати, відчувати, вміти, пам’ятати та багато іншого (наприклад: мікроскоп, вантажна техніка, транспорт, ліки тощо).

Життя і діяльність людини характеризується таким алгоритмом: встановлення цілі як причини та реалізація дій задля її досягнення. Ціль – це суб’єктивний феномен, що ототожнюється з результатом. Вона є чинником соціального руху і суб’єктивним виправданням життя людини (сенсом), а отже суб’єктивно виступає і причиною, і критерієм оцінки. Але не стільки цікава ціль як шляхи її досягнення, тобто слідство, що повністю базуються на інформації, а у контексті нашого дослідження – на засобах інформаційних відносин.

Слідство,  дії, методи й засоби утворюють перехід від бажання, потреби, обов’язку до їх кульмінації і саме на цьому рівні виникає втрата інформації, через невалідність, складність, недоступність, оманливість досягнення цілі. Формалізуючи, звичні для емпіричного сприйняття дії в інформацію (засоби), ми отримуємо інформаційну систему, тобто модель інформаційних відносин, де одна організація, якою у нашому випадку виступає когніти… Продолжение »