УДК 111.62+378.14(477)

Порало Іван Володимирович

головний бібліограф, ДЗ Національна парламентська бібліотека України

Інтелектуальний капітал України у полоні плагіату

Визначено проблему компіляції у середовищі ВНЗ України. Розглянуто її зміст, класифікаційні форми і наслідки для держави і суспільства у сучасному та історичному вимірі. Подаються авторські методичні напрацювання з вирішення проблеми студентського плагіату та покращення рівня знань майбутніх кваліфікованих випускників.
Ключові слова: плагіат, інтелектуальна власність, компіляція, вища освіта, ВНЗ, ВУЗ.

Определенно проблему компиляции в среде ВУЗа Украины. Рассмотрено ее содержание, классификационные формы и последствия, для государства и общества в современном и историческом измерении. Подаются авторские методические наработки по решению проблемы студенческого плагиата и улучшения уровня знаний будущих квалифицированных выпускников.
Ключевые слова: плагиат, интеллектуальная собственность, компиляция, высшее образование, высшее учебное заведение.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
Проблема плагіату все більше і динамічніше поглинає сучасне суспільство. Акти порушень авторського права, правил професійної етики, норм вищої школи частішають щодня і це проблема не локальна, її масштаби відчуває вся світова спільнота. Але найбільш вразливою до плагіату сферою залишається вища освіта. Оскільки в її основі закладено процеси навчання, виховання та професійної підготовки майбутніх фахівців, які у перспективі мають продовжувати вже початі, задіяні економічні, соціальні, політичні та інші процеси навколишнього середовища. А якість їх знань, умінь, навичок - показник майбутнього благополуччя держави і соціуму.
Мета статті полягає у визначені проблеми плагіату у вищій школі та в обґрунтуванні його наслідків у вищій професійній підготовці студентів ВУЗів.
Завдання даного аналітичного огляду проблеми полягає у пошуку рішень, які допоможуть усунути наслідки та умови зародження плагіату у ВНЗ України і покращаться якість вищої освіти у країні в цілому.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Проблема плагіату існує майже у кожному ВНЗ світу. Попередньо до її вивчення підходили науковці різного напрямку незалежно від їх приналежності до освітньої сфери. Було висвітлено багато поглядів стосовно стану, динамічності, наслідків. Запропоновано безліч методичних порад та напрацювань. Одними з таких є: О.І. Кузьменков (Проблема мереженого плагіату), Robert Harris (Стратегія Анти-плагіату), О. Герасимова (Плагіат у ВУЗі), Н.Г. Толочкова (Цивільно-правова охорона авторських прав...), Дебора Вебер-Вульф, А.Бойко (Епідемія плагіату. Як утворити імунітет) та ін. Виходячи з наукових напрацювань по даному питанню розглянемо проблему більш ґрунтовно, з позиції права, освіти та економіки.

ОСНОВНИЙ МАТЕРІАЛ

Поняття „плагіат" походить від латинського слова plagium, що означало викрадення і продаж чужих рабів за іншою версією plagium, у римському праві, означало злочинний продаж у рабство вільних людей, що тягнуло за собою покарання (ad plagas). Пізніше поняття „plagium" почали використовувати у літературній діяльності. Ним називали крадіжку твору або його частини іншим автором, а сам вираз „plagium" було змінено на „plagium litterarium". Історія явища привласнення інтелектуальної або творчої праці, як свідчать джерела, починається більше як 2000 років тому і перші випадки були зафіксовані в античну добу (Геродот, Діодор Сицилійський, Плутарх, Вергілій). Все ж таки вважати античну добу початком зародження плагіату таким яким він є у сьогоденні буде помилковим, оскільки у ці часи такого явища не існувало, а взяття частин чужих літературних творів вважалось абсолютно нормальним і розповсюдженим. Плагіаторська діяльність, за сучасним розумінням, як і саме поняття з'явилось у Європі лише у XVII ст. З цього періоду починається відлік історії сучасної компіляції [9, с. 796-797,17].
Але розглядаючи історію поняття слід враховувати, що кожна країна має свою особисту історію компіляції відповідно до розвитку у ній писемності, появи вищих навчальних закладів, початку книговидання тощо. Можливо припустити, що періодами зародження сучасного плагіату в історичній Україні є також XVII ст. Також цим періодом (1632 р. відкриття Києво-Братського колегіуму [9, с. 522-530]) можна датувати і момент зародження плагіату у середовищі вищої освіти. Але його масовість, на нашу думку, припадає на кінець XVIIІ - ХІХ ст.1
Друкарський станок було винайдено у другій третині XV ст. Йоганом Гутенбергом. Цей період відкриває нову еру технічного книговидання. Історична Україна не була осторонь європейського процесу доказами такого твердження виступають історичні факти: поява друкованого видання Івана Федорова „Апостол" (1574 р.) та книга невідомого львівського видавця (вийшла на 20 років раніше). Ще одним незаперечним доказом є поява найвідоміших українських друкарень: Львівська братська (1573 р.); Острозька (1560 р.); Києво-Печерська (1606 р.); Почаївська (1618 р.); Харківська університетська друкарня (1805 р.) тощо [9, с. 522-530].
Механізація книговидання відкрила сучасний історичний етап компіляції, у результаті зробивши його дешевим і доступним (замінила відлиття шрифту, набір тексту і витискування [18]), а також забезпечила умови утворення суспільством нової інформації у напрямку мистецтва, культури, науки, як це довів С.П. Капіца (автор феноменологічної математичної моделі гіперболічного росту кількості населення Землі). За його словами, суспільство розвивається за рахунок новоутворених знань, що забезпечує умови демографічного приросту та умови соціально-економічного життя [10, 11].
Поява першого вищого навчального закладу стало рушійною силою сучасної „плагіаторської творчості" серед студентства. Хоча конкретних доказів цьому немає можливо припустити: оскільки система освіти передбачає процес пізнання, засвоєння, процес розвитку та використання існуючих знань, студенти під впливом економічних, соціальних та інших факторів намагались спростити поставлені освітні завдання. А учень вищої школи переймаючи досвід власної соціальної групи автоматично починає продовжувати традиції компіляції у своєму навчанні тощо.2
Торкаючись настільки актуального і проблемного питання, першочергово слід визначити предмет вивчення і його природу. Плагіат як явище - складна форма комунікації інформації. В його основі закладено соціальний принцип з чітко визначеною метою. На сьогодні ще не сформовано повне визначення поняття з причини його багатогранності, що охоплює весь науково-професійно-творочий світ. Таке припущення можна зробити на основі порівняння документних джерел та практичної сторони проблеми, де спостерігаються тенденції, які існуюче законодавство не передбачає, а також тенденції модернізації, спорідненості, спірності його прояву.3
Існує багато енциклопедичних, правових визначень поняття. Закон України „Про авторське право..." від 23.12.1993 р. N 3792-XII [7], як основний нормативний акт України, що забезпечує державну охорону інтелектуальної власності, у статті 50 пункті „в" зазначає: „плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору" [7]. Інші джерела вказують: „Плагіат - привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора" [9. с. 796-797], „Плагіат - вид порушення прав автора або винахідника. Полягає у незаконному використанні під своїм ім'ям чужого твору (наукового, літературного, музичного) або винаходу, раціоналізаторської пропозиції (повністю або частково) без вказівки джерела запозичення..." [5, с. 601].
Авторський Закон, як і законодавство з охорони авторства на корисні моделі, винаходи, торгові знаки розглядає плагіат у вигляді прямого дублювання об'єкта інтелектуальної (творчої) праці або його частини, включаючи назву, що представлено у фіксованій формі (текст, ноти, зображення, геометрична форма, прилад, деталь тощо). Тобто процес правового захисту розповсюджується лише на фізичні властивості предмету (схему знакової системи, колір, форму, структуру тощо) і не може у повній мірі захищати майнові і немайнові права авторів, винахідників. Але законодавча система все ж таки враховує певний відсоток структурної зміни об'єкта авторської праці але, як правило, у таких випадках проводиться експертиза, яка і визначає авторство роботи, твору тощо. Авторитетним науковим напрямком такого експертного аналізу тексту є юрислінгвістика [17]. Предметом її дослідження виступають відношення мови до закону, а саме вивчення та визначення присутності юридичних аспектів у мові, одним з яких є плагіат [14, с. 12].
У залежності від виду діяльності та сфери застосування, компіляцію умовно можна поділити на чотири види, де кожен має своє цільове призначення:
Професійний - передбачає присвоєння інтелектуальних, творчих, професійних здобутків інших у професійних цілях (мета - авторитет, заробіток, нагороди, визнання тощо).
Освітньо-науковий плагіат - заключається у присвоєнні чужого інтелектуального майна виключно у процесі здобуття наукового ступеня, освітнього кваліфікації або визнання у цих напрямках.
Соціальний плагіат - виникає у побутових відносинах. Він є тим самим що і „професійний" але не стосується фахової діяльності.
Нормативний плагіат - привласнення законодавчих, юридичних, методичних, наукових, практичних напрацювань. Його різниця полягає у тому, що він є загальним без приналежності до чогось або когось. Наприклад: привласнення програми розвитку пенсійної системи або оприлюднення за своїм авторством розробленої методики вирішення спорів у сімейному законодавстві.
Розглянемо загальну класифікацію плагіаторської діяльності основуючись на авторському законодавстві України, на енциклопедичних видання і зарубіжному досвіді.
Першою формою плагіату, що має законодавчих характер можна назвати точне копіювання існуючого оприлюдненого об'єкту авторського, патентного права без належного оформлення взятих з нього частин. Довести таку форму найпростіше оскільки відбувається символьне або структурне дублювання.
До другої форми віднесемо повтор ідейної основи твору - фабули, яка складає його цінність. Ідея, сюжет, ідейний зміст, принцип не можуть бути зафіксованими у чистому вигляді, вони потребують матеріальних засобів представлення. Таким засобом є знакова, символьна система - літери, цифри, ноти, графічні елементи, що зафіксовані на носії. Дана форма плагіату являється найважчою і найсуперечливішою оскільки у такому випадку надзвичайно складно довести факт копіювання.
Третя форма передбачає оприлюднення об'єкту авторської роботи зміст якої утримує частину або весь матеріал іншого(их) авторів у мовній, лексичній, технологічній інтерпретації. Таким чином даний плагіат змінює авторську схему знакової системи (певне конкретне розміщення літер, цифр чим являється наприклад текст), що дозволяє її використовувати як оригінальну, за знаковою системою, роботу. Така інтерпретація досить часто може бути виявлення за допомогою технічних, програмних засобів, якщо не була докорінно змінена.
До четвертої, віднесемо плагіат, який передбачає помилки у посиланнях; помилки у визначені цитат; посилання на неіснуючі джерела; у наведенні точних фактів без конкретизації джерела (якщо не є особистим дослідженням); помилки у представлених інформаційних джерелах.
Визначені нами форми компіляції досить широкі і розглядають процес в цілому. Плагіат у середовищі вищої освіти має свою особисту специфікацію і потребує більшої деталізації. Таку класифікацію запропонували автори команди IParadigms4 (Сан-Франциско). Дана класифікація була представлена у статті Євгенія Ніколаєва „Что такое плагиат, или О западных стандартах научной этики" [19].
Автори поділяють плагіат на дві групи. До першої вони віднесли запозичення із зовнішнього джерела без посилання на нього:
"Примарний автор" - представлення, без змін, чужої роботи за своїм авторством (купівля на замовлення, пряме копіювання (інтернет-ресурси, книги, журнали тощо)). Поділяється на три групи:
"Фотокопія" - робота складається з двох частин, з матеріалу який був частково копійованим, без змін, і власноручно написаним; "Матеріал, що підвернувся" - робота написана як копія, без змін, з кількох джерел, у вигляді уривків тексту які об'єднано коротким власним авторським текстом; "Погане маскування" - у роботі залишається ідейний зміст запозиченого тексту але деякі формулювання заміняються синонімами; „Труд ліні" - робота складається з запозиченого матеріалу але майже весь текст інтерпретований (переписаний іншими словами); "Вкрав у себе" - представлення роботи як копії або видозміни власних попередніх робіт без оригінальності.До другої групи належить плагіат з посилання на джерело запозичення:
„Забуте посилання" та „Дезінформатор" - роботи з не коректно або помилково оформленими посиланнями на джерела; "Дуже ідеальне перефразовування" - передбачає не включення у лапки запозичених цитат, що у тексті виглядає як точка зору автора; „Ідеальний злочин" - деякі цитати подаються за всіма правила посилання, а деякі, як власний авторський текст; „Об'ємне цитування" - робота представлена за всіма вимогами включаючи цитати, посилання на зовнішні джерела але не несе жодної новизни [19,20].Отже зміст класифікації доводить, що плагіаторська діяльність у середовищі освіти досить розвинуте явище. Варіації компіляційних дій достатньо креатині і оригінальні, з цим важно не згодитись. Зарубіжний досвід дає змогу розглядати факти „плагіаторської творчості" за структурним принципом і вживати пересічні дії окремо до кожного різновиду.
На основі синтезу отриманих відомостей спробуємо найбільш повно дати визначення поняттю, максимально враховуючи практичний і теоретичний досвід. Плагіат, на нашу думку, це цілеспрямований процес навмисного або помилкового привласнення оприлюднених, у будь-якому ступені, результатів наукової і творчої діяльності інших. Єдиним що є спільним у визначені поняття різними джерелами і нами, це факт присвоєння чужої власності, результатів праці, існування якої було засвідчено суспільством або його групою.
У системі вищої освіти у якості пересічних заходів боротьби з компіляцією відпрацьована досить широка методична база. Першим і сучасним напрямком боротьби є визначення плагіату за допомогою комп'ютерних програм (вони відрізняються між собою об'ємом бази даних до яких звертаються та обсягом можливих операцій). В Україні існує розроблена та впроваджена антиплагіаторська програма для перевірки дисертаційних робіт. Даний електронних засіб вже застосовується у середовищі ВУЗів (поки що на базі Національного авіаційного університету) і враховує досить широку, навіть за сучасними вимірами, інформаційно-текстову базу [1]. Також існують безкоштовні комп'ютерні програми як окремі так і інтегровані у веб-сторінки. Вони дозволяють перевірити вказаний текст, файл на плагіат у середовищі Інтернет. Одним з таки є веб-ресурс http://istio.com/rus/text/analyz і потужний російський електронний ресурс http://www.antiplagiat.ru/. Іншими заходами протидії виступають більш традиційні методи такі як: написання робіт рукописно, написання на основі конкретних джерел, кількість посилання на джерел у тексті тощо.
Розглядаючи проблему плагіату в Україні з позиції заходів протидії, досить ефективним рішенням її контролю може бути утворення Національного інституту інформації. Ця установа приблизно за 50 років змогла б накопичити та обробити весь національний інформаційний фонд країни включивши в національний інформаційний простір кожного свого громадянина, ВУЗ та ін. Таку стратегічну позицію обрала Російська Федерації утворюючи на базі Російської державної бібліотеки (Ленінка) головний інформаційний центр країни (інститут інформації). На сьогодні на базі РДБ вже впроваджена комп'ютерна система „Антиплагіат" [15], яка оперую оцифрованими журнальними, газетними, книжними виданнями і дисертаційними роботами, що у загальному об'ємі вже нараховує 3 терабайта інформації [16] (для порівняння, за всю історію людство накопичило на матеріальних носіях близько 1018 - 1024 байт інформації [3], яка щодня прогресивно примножується).
Причини та умови плагіаторської діяльності в основному базуються на його видах у залежності від сфери застосування. В освіті такими причинами є особиста лінь студента, небажання трудитись, відсутність вмінь, недостатність часу, складність пошуку джерел виконання, не згода з викладацькими вимогами, інформаційна завантаженість, застарілість тематичних програм курсу тощо. Умовами які забезпечують процес виступають масова доступність комп'ютерної техніки і глобальна інформаційна мережа, до другорядних - можна віднести студентську солідарність, що забезпечує ці умови. Вагомість причин та умов, які впливають на щоденне динамічне гіперзростання випадків компіляції у сьогоднішньому середовищі більш ніж достатньо, щоб відчути проблему у світовому масштабі. Цей факт ставить під сумнів традиційний процес пошуку нових або розвиток і впровадження існуючих засобів боротьби. На нашу думку, проблему слід розглядати в її основі і формувати раціональні методичні підходи до її вирішення.
Для боротьби з плагіатом у системі вищої освіти України слід впроваджувати нові більш результативні підходи. Ми вважаємо, що заходи протидії які існують на сьогодні мають локальний характер і не вирішують проблеми в цілому. Оскільки серед студентської аудиторії компіляція являється популярним явищем, що користується попитом, відбувається пристосування до впроваджених правил заборони і контролю, у результаті чого створюються нові більш складні форми. Ці характерні риси адаптації властиві всім живим організмам, що і слід враховувати при розробці нової методики боротьби. Одним з прикладів може бути запропонована в Інтернеті безкоштовна комп'ютерна програма „Антиплагиат Killer", завдання якої полягає у обробці тексту таким чином, щоб сертифікована російська програма „Антиплагіат" не змогла поданий їй матеріал порівняти з оригіналами5 [2]. Даний приклад доводить на практиці тезу: створювати нові системи виявлення фактів привласнення студентами чужих робіт стає економічно нерентабельним як для окремо взятих ВУЗів так і для держави (вартість української антиплагіатної системи для ВНЗ починається від 10 тис. грн. [1]).
Спробуємо розібратись у взаємозв'язку між плагіатом і принципами вищої освіті. Як зазначає Закон України „Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року N 2984-III [13], вища освіта це процес засвоєння змісту навчання. Іншими словами, завдання вищої школи полягає в організації діяльності, що направлена на надання студентам спеціальних і загальних знань, вмінь та певного існуючого практичного досвіду по конкретному фаховому напрямку, а також перевірити набуті студентами знання (атестація) за повний або семестровий курс навчання. Виходячи зі змісту даних завдань неважко визначити пріоритети вищої освіти. На нашу думку головним пріоритетом даного виду являється навчання, засвоєння студентами знань. Всі інші задачі є другорядними, оскільки вони супроводжують процес навчання формуючи у студентів особистісні риси, будують моральні та інтелектуальні його основи.

МЕТОДИКА
Методична база заходів протидії компіляційній діяльності має бути направлена на атестаційні дії. Одним з таких підходів може бути перегляд діючої методики з контролю знань отриманих у результаті самостійного вивчення студентами заданих тем по конкретним дисциплінам. А саме: кафедрами ВУЗу визначається перелік тем для самостійного вивчення. Цей перелік послідовно подається слухачам дисципліни на протязі всього курсу і як правило контролюється вищім учбовим закладом у вигляді написаного реферату на задану тему. Саме на цьому місці починається „плагіаторська творчість" студентів, з якою і намагаються боротись. У результаті слухачі дисципліни подають для атестації свої роботи не отримавши знань, оскільки роботи виконані з готового матеріалу і не були дослідженими та проаналізованими як цього вимагалось. Щоб уникнути таких наслідків, ми вважаємо, слід контролювати саме рівень знань, обізнаність теми, тем по факту, а не за результатами написаної роботи (на результатах плагіату) і перейти на технологію атестації таку, як, наприклад, контрольна екзаменація. Для цього задані теми мають вивчатись всіма студентами даного курсу в один і той же час. Кінцевим етапом самостійного вивчення повинна бути контрольна екзаменація. Тобто у призначений час студенти займають місця в аудиторії і викладачем роздаються контрольні запитання. Контрольні завдання складаються з глибокоаналітичних питань, які не передбачають варіанти відповідей. Останнім питанням екзаменації може бути короткий аналітичний опис у вигляді реферату за допомогою особистої чернетки (вона має бути у двох екземплярах) однієї з попередньо визначених тем, яку студент заздалегідь самостійно вибирає. За певний час до екзаменації обидва примірника даної роботи здаються викладачу. У день контрольної атестації один з примірників повертається студенту для написання аналітичної відповіді на індивідуально задану йому тему (відповідь на останнє запитання контрольної атестації).
Подібний підхід до атестації дозволить контролювати рівень знань студентів на протязі всього навчального періоду. Для вирішення проблеми плагіату у курсових та дипломних роботах абсолютно можливо використовувати запропоновану методику в інтерпретованому вигляді. А саме: після обрання учнем вищої школи теми курсової або дипломної роботи йому надається певний час для так мовити інформаційної та аналітичної розвідки після якої студент представляє викладу тематичний план своєї роботи (план має бути затверджений викладачем). На основі визначено плану складаються два глибокоаналітичних контрольних запитання на які у момент атестації (захист) студент письмово дає відповіді без використання самої роботи.
На нашу думку обрання такої методики дозволить повністю вирішити проблему плагіату уданому середовищі. Таке твердження базуються на логічному ході процесів навчання. Додатковими перевагами методики виступають можливості охопити більший тематичний спектр дисципліни, оцінити інтелектуальні можливості студентів, визначити здатність лаконічно виражати власні думки, відстоювати свої позиції6 тощо.
Наслідки від плагіаторської діяльності для вищої освіти, без сумніву, надзвичайно негативні. Справа не у питанні етики чи авторського права, проблема у рівні його знань. Випускник ВУЗу отримує кваліфікаційний диплом про вищу освіту, що засвідчує його інтелектуальний і професійний рівень. Диплом представляє спеціаліста, який пройшов курс підготовки встановлений державою і фізично має знання виконувати роботу за певним професійним напрямком, відповідати за свої рішення та їх наслідки. Якщо рівень випускника вищої школи у дійсності не відповідає рівню передбачений дипломом, це означає що ВУЗ який готував його як фахівця не виконав своїх завдань, встановлених статутом і державою, і випустив на ринок праці кандидата на посаду з низьким рівнем підготовки. Слід пам'ятати що вищій навчальний заклад це освітня установа мета якої перетворити абітурієнта на вищого фахівця. Якщо установа нездатна організувати належне навчання і виховання студентів вона зобов'язана припинити свою діяльність, оскільки наслідки вливають на державну економіку і життя вчорашнього випускника.
Мета вивчення фахових дисциплін визначається підготовкою майбутнього спеціаліста, який буде здатен виконувати конкретну роботу за напрямком, застосовуючи набуті знання. Мета вивчення другорядних дисциплін заключається у інтелектуальному, творчому розвитку студента. Під час знайомства з ними майбутній фахівець вчиться мислити, прогнозувати, запам'ятовувати, приймати рішення, досліджувати, накопичувати особисту базу знань та вмінь оперувати нею. Без цих, так мовити, законів зовнішнього середовища існування спеціаліста неможливе.
Формування особистості студента це не що інше як складний процес його виховання. Вищій навчальний заклад бере на себе зобов'язання виховати кандидата на диплом за всіма вимогами держави й вітчизняного, зарубіжного ринку праці [12].
Не буде новою точка зору стосовно невідповідності українських дипломів зарубіжним. Причина знаходиться в отриманому досвіді, цих же країн, у співробітництві з вітчизняними випускниками. Оскільки питання сертифікації досить гостро поставлено у країнах ЄС, США та ін., сертифікації підлягає все що торкається суспільства (продукти харчування, одяг, автомобілі тощо) не виключенням є і випускники ВУЗів. Отриманий ними диплом це сертифікат якості їх фахової підготовки [8]. Провідні країни орієнтують свій ринок, свою економіку, політику на спеціалістах яких не слід повторно навчати витрачаючи кошти і час, вони займаються виключно підвищенням кваліфікації молодих фахівців вводячи їх у курс з практичної сторони. Таким чином досягається продовження професійного росту і пришвидшується віддача від вкладених у студента-працівника інвестицій.
Болонська система, яка поступово впроваджується в українську вищу освіту, базується на невідомій нам раніше системі навчання. Специфікація української освіти не дозволяє прийняти запропоновану програму прямо. Її обов'язково слід адаптувати під наше середовище, хоча б на початковому етапі. Українське студентство як самі викладачі не усвідомлюють головної ідеї модульної системи, яка розрахована на ґрунтовну серйозну фахову підготовку. Вона не передбачає спрощення навчання чи його переорієнтацію в межі аудиторії. Модульна система навпаки у кілька разів його ускладнює, перетворюючи навчання у тяжку п'ятирічну працю, готуючи висококонкурентних фахівців [12].

ВИСНОВКИ
Розглянуті теоретико-практичні напрацювання, наукові точки зору визначають проблему компіляції як абсолютно логічне явище в умовах орієнтації на зміст документу а не на отримані знання. При організації освітнього процесу необхідно враховувати існуючий педагогічний та методичний досвід попередніх спроб. З невідомої причини вітчизняна освіта не приймає інноваційні підходи і продовжує функціонувати на старому традиційному алгоритмі. Слід усвідомлювати що вища освіта єдиний вид, який зобов'язаний відповідати вимогам ринку праці, а не методикам 60-70-тих років. Сформований інформаційний простір залишає позаду відпрацьовані процеси. Все суспільство, всі сфери суспільного життя і діяльності живуть в умовах конкуренції. Освіта не являється виключенням. Її позиції залишаються і будуть залишатись найважливішими але при умові якщо вона, як і все навколо, буде динамічного прогресувати у своєму розвитку [12, 4].
Вивчаючи плагіат у середовищі вищої освіти необхідно було визначити напрями за якими дослідження було б доцільним та ефективним. Ми обрали напрям, який відкриває компіляційну діяльності у залежності від її призначення. Це дозволило визначити характер і внутрішні мотиви студентського плагіату у системі навчання. У середовищі освіти плагіаторська діяльність, у порівнянні з професійним чи соціальним середовищем, має змінену цільову орієнтацію. В її основі не буває комерційної чи професійної вигоди яка існує в інших. Вона супроводжується намірами спростити навчання, спростити особисту звітності за отримані знання. Її прояв обмежуються освітнім закладом і має виключно локальний характер. Тому організовувати та розвивати масштабну операцію з виявлення запозичених знань, на нашу думку, ні що інше як марнотратство коштів і часу, оскільки будь-який антиплагіатний проект не зможе навчити і виховати студента так як це зможе зробити викладач витративши достатню кількість часу і тим самим підвищити рейтинг власного ВУЗу у країні та за її межами.

Додаток1. За 25 років діяльності Харківська університетська друкарня (1805 р.), найбільша друкарня України, випустила близько 300 книг. На основі цих історичних фактів ми припустили, що масовість плагіату в Україні починається лише з кінця XVIIІ ст., оскільки у першій половині ХХ ст. на території СРСР було видано біля двох мільйонів книг [9, с. 522-530, 17]
Додаток2. Розглядаючи питання компіляції у середовищі Києво-Братського колегіуму не слід стовідсотково стверджувати про його масовість. Можливо припустили лише існування випадків компіляційної діяльності, оскільки ця тенденція суто практична а не теоретична.
Додаток3. Існують споріднені форми плагіату такі, як схожість, одне бачення, співавторство тощо.
Додаток4. У склад команди IParadigms входять фахівці різних напрямків і сфер діяльності. Вони займаються питаннями плагіату і просуванням нових технологій в освіті. [20]
Додаток5. Комп'ютерну програму „Антиплагиат Killer", за словами журналіста Єгора Андрєєва, розробив московський програміст Георгій, який дослідив унікальний програмний алгоритм „Антиплагіату" і винайшов оригінальну методику обробки тексту. У результаті сертифікована програма сприймає поданий опрацьований текст як оригінал. [2]
Додаток6. Контрольна екзаменація не обов'язково має бути традиційною (запитання-відповідь). Її завдання можуть бути навмисно помилковими. У такому випадку студент має визначити та обґрунтувати помилки і довести свою правоту на основі наукових знань. Такий підхід гарантує обізнаність студентом матеріалу і є досить новим.

Список літератури: 1. Аверченко Д. Комп'ютер сказав: „плагіат" [Текст] / Д. Аверченко // Дзеркало тижня. - 2005. - 18-24 черв. (№ 23). - С.15. 2. Андреев Е. "Антиплагиат" не пройдет [Текст] / Е. Андреев // Коммерсантъ. Приложение. - 2007. - 13 сент. (№ 166). - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.kommersant.ru. 3. Бодякин В.И. Информация, человек, история и научно-технический прогресс [Электронный ресурс] : доклад "Проект крупномасштабной нейросемантической информационной системы хранения индивидуализированной информации" [материалы конф. "Бессрочное хранение информации" : Москва 16 апреля 1999 г.] / В.И. Бодякин // Институт проблем управления им. В.А. Трапезникова [сайт]. - Режим доступа: http://www.ipu.ru/stran/bod/petrov_2.htm (10.04.09). 4. Бойко А. Як перекласти «плагіат» українською? [Текст] / А. Бойко, Д. Філоненко // Дзеркало тижня. - 2006. - 4-10 лют. (№ 4) . - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zn.kiev.ua 5. Большая Советская энциклопедия [Текст] : в 30 томах / гл. ред. А.М. Прохоров. - изд. 3-е. - М. : «Советская энциклопедия», 1975. - Т. 19. - 647 с. 6. Великий тлумачний словник [Текст] : сучас. укр. мова / ред. А.П Загнітко, І.А. Щукіна. - Донецьк: БАО, 2008. - 703 с. 7. Україна. Закон. Про авторське право та суміжні права [Текст] / Верховна Рада України : офіц. вид. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13. - С. 64. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. 8. Голубченко О. Стандартизація освіти: за і проти [Текст] / О. Голубченко, Т. Морозова // Вища школа. - 2008. - № 7. - С. 13-23. 9. Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона [Текст] / Ф.А. Блокгауз, И.А. Ефрон. - в 82 основ. и 4 допол. полутомах. - СПГ, 1898. - Т. XXIII, кн. 48. - 961 с. 10. Капица С. Сколько людей жило, живет и будет жить на земле [Текст] : очерк теории роста человечества / Сергей Капица. - М. : Наука, 1999. - 190 с. 11. Найденов В.И. Человечество не выживет без производства знаний [Електронний ресурс] / В.И. Найденов, Б. Долгоносов // Независимая газета. - 2005. - 22 июня. - Режим доступа: http://www.ng.ru. 12. Романовский А.Г. Формирование конкурентоспособного специалиста как стратегическая задача философии современного образования [Текст] / А.Г. Романовский // Теорія і практика управління соціальними системами. - 2008. - № 3. - С. 3-9 13. Україна. Закон. Про вищу освіту [Текст] / Верховна Рада України : офіц. вид. // Урядовий кур'єр. - 2002. - N 86. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. 14. Голев Н.Д. Юридический аспект языка в лингвистическом освещении [Текст] / Н.Д. Голев // Юрислингвистика-1: проблемы и перспективы : межвуз. сб. научных трудов. - Барнаул : Алт. ун-т, 1999. - 186 c. Веб-ресурси: 15. «Анти-Плагиат» система анализа текстов на наличие заимствований [Электронный ресурс] / ЗАО «Анти-Плагиат». - М. : ЗАО «Анти-Плагиат», 2005-2009. - Режим доступа: http://www.antiplagiat.ru. (13.04.09) 16. Федеральное государственное учреждение «Российская государственная библиотека» (РГБ) [Электронный ресурс] / Федеральное агентство по культуре и кинематографии. - М. : РГБ, 1999-2009. - Режим доступа: http://rsl.ru. (10.05.09) 17. «Плагіат» [Електронний ресурс] : матеріал із Вікіпедії / ліцензія: Creative Commons Attribution/Share-Alike // «Вікіпедія» вільна енциклопедія: [сайт]. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org. (15.04.09). 18. История полиграфии [Электронный ресурс] / Компания ЕЗ-Компьютерс // EZCOGROUP : [сайт]. - Режим доступа: http://poligraph.ezq.ru/2.htm. (20.04.09). 19. Николаев Е. Что такое плагиат, или О западных ст… Продолжение »